Серед кишковопорожнинних тварин є немало цікавих істот, що можуть похвалитися неабиякими регенеративними механізмами. Так, у межах нового дослідження вчені дізналися, що реброплавні мнепіопсіси Mnemiopsis leidyi можуть зливатися в один повноцінний організм у разі поранення, об’єднуючи всі свої системи в єдине ціле. Ці дивовижні тварини майже миттєво починають рухатися синхронно та поєднують частини свого травного тракту, щоб розділяти джерела харчування.

За словами авторів дослідження, найвизначнішим його відкриттям став той факт, що мнепіопсіси, ймовірно, не мають системи алорозпізнавання, яка визначає межі своїх та чужинних тканин. Ба більше, у випадку травматизації два самостійних організми можуть швидко об’єднати не лише м’язи та травний тракт, але й навіть нервову систему, розділяючи нервові імпульси. Понад 100 відомих науці різновидів реброплавних – це маленькі овальні безхребетні, що використовують вісім рядків ребер або гребнів, аби рухатися скрізь воду. Їхні зелено-блакитні біолюмінесцентні гребінці «підсвічують» собою незліченні куточки Світового океану від прибережних обмілин до темних глибин сутінкової зони. Їхній раціон складається з зоопланктону, ікри та личинок деяких видів риб, інших реброплавних тощо. Водночас вони самі є жаданою здобиччю для риб, черепах та морських ссавців. Саме зустрічі з цими представниками харчового ланцюга призводять до серйозного травмування особин, але еволюція нагородила їх дуже незвичайним механізмом самовідновлення.

Вчені зацікавилися вивченням виду Mnemiopsis leidyi, помітивши дуже незвичайну особину в одному з резервуарів лабораторії з морською водою. Вона була нетипово велика, мала дві анальні пори та два апікальні органи (сенсорні структури, що знаходяться у верхній частині тіла). Зазвичай реброплавні мають лише половину цього набору, отже дослідники вдалися до розслідування, аби зрозуміти, чи могла ця дивна особина виявитися таким собі монстром Франкенштейна, створеним із двох травмованих тварин. Для цього вони провели експеримент, видавливши частину тіла в декілької мнепіопсів та розмістивши їх парами близько одне до одного.

 У 9 з 10 випадків поранені особини зрослися в єдине ціле та прожили після цього не менше трьох тижнів. Протягом першої години співіснування мнепіопсіси демонстрували спонтанні розрізнені рухи, які поступово ставали усе більш синхронізованими. Уже за дві години обидві половини рухалися повністю злагоджено. Всього за одну ніч два окремих гребінця Mnemiopsis leidyi абсолютно безшовно стали одним без видимих ознак розділення між ними. При подразнені однієї половини вся нова особина реагувала як єдиний організм, рівномірно скорочуючи м’язи від механічної стимуляції. Травні тракти двох особин також зрослися. Коли вчені годували піддослідних підсвіченими рачками, то їжа проходила через обидва канали та виділялася через анальні пори, хоч і не одночасно.

За словами дослідників, їм так і не вдалося зрозуміти, як саме об’єднання двох поранених мнепіопсісів у єдине ціле працює в контексті стратегії виживання. Вчені вважають, що подальше вивчення Mnemiopsis leidyi може розкрити людству нові регенеративні механізми. Механізм алорозпізнавання є тісно пов’язаним із роботою нашої імунної системи та життєво важливим для нормального існування, але розуміння молекулярних механізмів, що сприяють повному зростанню та синхронізації всіх систем організму реброплавних може виявитися поворотним для багатьох медичних галузей.