На початку фільму «Громадянин Кейн» однойменний герой у виконанні Орсона Веллса помирає у своєму маєтку, стискаючи в руках снігову кулю та вимовляючи слово «трояндовий бутон». Цей фільм 1941 року дуже посприяв популярності скляних сувенірів із засніженою діорамою всередині, завдяки чому сьогодні важко уявити асортимент прикрас до зимових свят без снігових куль. Однак історія цього символу ностальгії за дитинством почалася значно раніше.

За словами австрійця Ервіна Перці III, його дідусь – Ервін Перці I винайшов снігову кулю випадково, намагаючись вдосконалити звичайну електричну лампочку. На початку XX століття він займався виробництвом та ремонтом хірургічних інструментів для віденських лікарів. Одного дня до нього звернулися із проханням віднайти недорогий спосіб покращити освітлення для операційних приміщень. Перці, який полюбляв експериментувати у своїй майстерні, знайшов натхнення для свого винаходу в інструменті schusterkugel, що був розповсюдженим у майстернях місцевих чоботарів: скляних кулях, наповнених водою, що працювали як збільшувальне скло для дрібних робіт. Він розмістив лампу розжарювання поряд із заповненою водою кулею, попередньо додавши до рідини різні світловідбиваючі матеріали, включно із білими часточками воску, що плавали у воді та поступово осідали, нагадуючи повільний танець сніжинок.

Один з друзів Ервіна продавав його вироби для паломників Базиліки Маріацелль, церкви на важливому паломницькому шляху в Австрії та Європі, що вшановує зображення Божої Матері. Це були різноманітні дрібнички, включно зі свічками, хрестиками та маленькими олов’яними моделями готичної церкви. Одного дня Перці вирішив поєднати свої вироби, розмістивши одну з олов’яних церков на дерев’яній основі в скляній кулі, наповненій восковим «снігом». Як досвідчений підприємець, вже тоді Ервін розумів, що цей сувенір був дійсно особливим, тому скоро він подав документи для отримання патенту на «снігову кулю з ефектом снігопаду». До кінця року Перці разом із братом Йосифом заснували компанію та відкрили невелику майстерню в задній частині свого дому на вулиці Шумангассе в Гернальсі (сімнадцятому районі Відня).

Історики та колекціонери погоджуються з тим, що саме Ервін Перці I першим запатентував снігову кулю, але виявляється, що відомі й більш ранні приклади подібних сувенірів, наприклад, кілька експонатів із мініатюрною Ейфелевою вежею було виготовлено до Всесвітньої виставки в Парижі у 1889 році. Дослідники вважають, що ці вироби були варіацією популярних на той час скляних преспап’є. Втім, тоді ці сувеніри ще не випускалися серійно, а їхнє розмаїття було дуже обмеженим. Водночас успіх снігової кулі з моделлю церкви виявився настільки вибуховим, що Ервін взявся за виробництво різних фігурок для снігових діорам та почав продавати їх на ринках по всьому Відню. До 1908 року Перці став дуже відомою серед австрійців особою. Навіть імператор Франц Йосиф I помітив його винахідливість та відзначив його як австрійського виробника іграшок спеціальною нагородою. Дуже швидко снігові кулі Ервіна стали популярними в Європі, а у 1920-х роках він навіть почав експортувати їх до Індії.

На жаль, після Першої світової війни через всесвітню економічну кризу попит на чарівні дрібнички та прикраси на кшталт снігових куль впав. Друга світова війна не покращила ситуації, але після повернення солдатів додому із бебі-бумом кінця 1940-х – початку 1950-х років стався повторний вибух популярності цих сувенірів. Саме тоді бізнес поступово перейшов до рук Ервіна Перці II – механіка по мотоциклах і друкарських машинках, який вніс своє бачення в образ легендарної снігової кулі. Його ідея полягала в тому, аби перетворити снігову кулю з паломницького сувеніра на яскравий різдвяний атрибут. Тому він вигадав три нові моделі прикраси, розмістивши всередині сюжету прикрашену ялинку, сніговика та Санта-Клауса. Перці II презентував їх на міжнародній іграшковому ярмарку в Нюрнберзі у 1955 році. Оновлені сувеніри розкупили наче гарячі пиріжки, і Ервін почав поставляти іграшки до популярних міжнародних мереж магазинів на кшталт Macy’s, Neiman Marcus, Saks Fifth Avenue, Bergdorf Goodman тощо.

На хвилі свого успіху Перці II перевіз майстерню до більшого приміщення, аби масштабувати виробництво, та розширив каталог новими моделями. Його стратегії спрацювали, і скоро США стали найбільшим ринком снігових куль, де ними цікавилися не тільки пересічні покупці, але й колекціонери. Іграшки Ервіна молодшого продавалися в 10 000 магазинів переважно в Нью-Йорку, Флориді та Каліфорнії. Його син Ервін Перці III також посприяв перетворенню сувенірної династії на глобальний феномен. У 1970-х роках він жив у Японії, де існує традиція камакура – невеличких снігових будиночків, що слугують укриттям для святкових родинних зборів у засніжених регіонах країни. Наймолодший Ервін зіграв на схожості цих снігових іглу на скляні сувеніри та завдяки Mitsubishi зробив вироби своєї родини популярними в Японії. У 1987 році Перці III очолив компанію та зайнявся оновленням модельного ряду.

Приблизно тоді закінчилася дія оригінального патенту його дідуся, і ринок наводнили численні сторонні виробники снігових куль. Родина Перці намагається зберегти своє почесне місце в індустрії завдяки оригінальному рецепту штучного снігу всередині сувеніра, що вже протягом багатьох років залишається секретом фірми. Сніг з оригінальної віденської снігової кулі являє собою таємничу суміш воску та пластику, що забезпечує чарівний ефект повільного снігопаду без злипання часточок. Саме продукція династії Перці з’являлася в кадрах багатьох голлівудських фільмів: «Едвард Руки-ножиці», «Один вдома», «Правдива брехня» тощо. До Ервіна Перці III зверталися світові бренди та популярні особи для виготовлення ексклюзивних серій снігових куль: починаючи від McDonald’s та закінчуючи Президентами США – Рейганом, Клінтоном, Обамою.

Наразі наймолодший Ервін узяв на себе функцію амбасадора родинного бренду, а його керівником у 2020 році стала його донька – Сабіне Перці II. З нею почалася нова епоха в історії компанії. Хоча виробництво досі розташоване у старій майстерні, облаштованій Ервіном Перці II, тепер в процесі залучені сучасні технології: комп’ютер та 3D-принтер, з допомогою яких Перці розробляють та тестують нові серійні та індивідуальні моделі. Приблизно 50 працівників майстерні вручну збирають снігові кулі, щорічно виробляючи приблизно 300 000 сувенірів. До того ж майстри цеху надають послуги з направи виробів, та іноді клієнти приносять для ремонту старі снігові кулі, вироблені понад 100 років тому в маленькій домашній майстерні Ервіна Перці I. За словами Сабіне, Перці завжди тримають планку та намагаються полагодити іграшки, аби вони й надалі прикрашали життя своїх господарів. На її думку, саме пристрасть та захоплива історія її родини робить їхні віденські снігові кулі такими особливими.

Джерело фото: Joe Klamar/AFP via Getty Images