Нова Гвінея є домом для пітогу – однієї з найотруйніших пташок світу. Питання про те, звідки в них з’являються токсини та як самі птахи протистоять їхній дії, досі залишаються без відповіді.

Влітку 1989 року юний орнітолог Джек Дамбехер вирушив у свою дебютну експедицію в зелені тропічні ліси Папуа Нової Гвінеї. Одного похмурого дня він помітив незвичайного птаха з яскравим чорно-помаранчевим пір’ям, що заплутався в його сітках. Поки вчений намагався вивільнити птицю, та подряпала його руку. Не замислюючись, Джек приклав подряпину до губ. Раптом він почав відчувати поколювання та печіння в роті, а потім все просто заніміло: такий ефект тривав до самої ночі. Дамбехер не впізнав птаха, що був схожим за розміром до сойки та мав доволі гострі кігті та дзьоб, тому він вирішив розпитати про нього у своїх місцевих гідів. Ті відповіли, що селяни Нової Гвінеї називають таких пернатих «сміттєвими птахами» та вживають їх до їжі лише після ретельного очищення та особливої обробки.

Цим птахом виявився пітогу темноголовий. Джек, який тоді був аспірантом в Університеті Чикаго, провів увесь наступний рік збираючи екземпляри цього виду. Паралельно він спілкувався з хіміками, які б змогли ідентифікувати джерело тих дивних симптомів. У 1992 році це їм вдалося: Дамбехер та його колеги виявили, що темноголовий пітогу переносить батрахотоксин. Ця речовина є смертельнішою за ціанід та однією з найбільш вбивчих отрут у тваринному світі. Це потужний кардіо- та нейротоксичний стероїдний алкалоїд, знайомий за деякими видами отруйних жаб, поширених на іншому кінці світу в Центральній та Південній Америці.

Відтоді орнітологи ідентифікували понад десяток інших отруйних видів птахів. Деякі з них, наприклад, перепілка звичайна, орябок американський або одуд євразійський, живуть за межами Нової Гвінеї та містять різні токсини. Однак виявилося, що більшість токсичних пернатих є ендеміками острова, і серед них – принаймні п’ять інших видів з родини пітогу, а також синьошапочні іфрити. Втім, навіть через 35 років після випадкового відкриття Дамбехера природа цих надзвичайних пташок залишається нерозгаданою. Науці невідомо, як батрахотоксин з’являється в тілі пітогу або як вони використовують токсин для свого захисту. На думку деяких дослідників, ця отрута грає певну роль у захисті пташок від хижаків та паразитів.

Згідно з однією з найбільш поширених теорій, походження токсину пов’язано з раціоном пітогу, адже ми є тим, що ми їмо. Є припущення, що птахи їдять жуків-хорезинів (Choresine), які містять такий самий токсин. Втім, Дамбехер не впевнений, чи це дійсно так. Ба більше, дослідження демонструють, що комахи не можуть виробляти стероїдні алкалоїди самостійно, тож, цілком можливо, що як жуки, так і пітогу отримують батрахотоксин з іншого спільного джерела, як то ґрунтові кліщі або навіть рослини. Щоб відстежити походження батрахотоксину, дослідники планують зібрати отруйних птахів і порівняти вміст їхніх шлунків з комахами, спійманими в пастки неподалік. Ідея полягає в тому, щоб спробувати зосередитися на пошуку спільної здобичі, яка містить токсин, але цей процес дуже нагадує пошук голки в копиці сіна.

Не менш таємничою загадкою є те, як птахи захищають свій організм від дії смертельного токсину, який вони переносять. Батрахотоксин зв’язується з іонними каналами натрію в нервових, м’язових та серцевих клітинах, що призводить до оніміння, судом, паралічу та навіть смерті. Варто зазначити, що його вміст в тілі пітогу є значно нижчим, ніж в тілах жаб, тому, всупереч статусу найотруйнішої пташки у світі, прямий фізичний контакт з нею або навіть споживання її м’яса не має летальних наслідків. За найбільш популярною теорією, геном цих птахів містить певні мутації, що запобігають зв’язуванню токсину з іонними каналами їхніх клітин. Аналогічний механізм захищає риб фугу, синьокільчастих восьминогів та інших отруйних тварин.

Втім, електрофізіологічні тести поки що не підтвердили цю гіпотезу, тому не виключено, що саме пітогу використовують інші механізми, наприклад, синтезують певні білки, що діють подібно до губок, зв’язуючись з токсином та перешкоджаючи його зв’язку з іонними каналами. Ймовірно, цю роль виконує невідомий науці транспортний білок, який доставляє батрахотоксин зі шлунку до інших частин тіла птаха. На думку дослідників, відповідь на це питання можна знайти, дослідивши якомога більше отруйних пташок, адже поки що вчені вивчили лише шість видів із понад 140 ендемічних пташок Нової Гвінеї, що можуть розділяти з пітогу не лише ареал, але й токсичність.