Перегони за звання «супутникового короля» між Сатурном і Юпітером тривають вже не перше століття. Але, як виявилося, в найбільшої планети Сонячної системи не було шансів: Міжнародний астрономічний союз щойно підтвердив існування ще 128 нових супутників Сатурна, виявлених астрономами з Канади, Тайваню, США та Франції. Разом з ними загальна кількість місяців газового гіганта сягнула відмітки у 274 одиниць, завдяки чому Сатурн впевнено закріпив за собою статус переможця.
За словами астронома з Академії Сініка в Тайвані Едварда Ештона, переважна більшість з тих 128 об’єктів – це крихітні фрагменти гірської породи, що опинилися в полоні гравітації Сатурна, тому дехто може вважати таке відкриття абсолютно незначущим. Однак, на думку його колег, каталогування об’єктів Сонячної системи є важливим для кращого розуміння її механік. Вчені моніторили простір навколо газового гіганта у період від 2019 до 2021 року з допомогою телескопа CFHT, розташованого на вершині вулкана Мауна-Кея. Вони виявили нові супутники, використовуючи техніку «shift and stack», що описує комбінування багатьох зображень орбітального шляху космічних об’єктів, аби зробити їх достатньо яскравими для ідентифікації. У 2023 році ця техніка допомогла астрономам виявити 62 супутники Сатурна, що надихнуло їх на більш детальне вивчення сусідів планети та призвело до ідентифікації ще 128 тіл. Це найбільша кількість нових супутників, виявлених у межах одного дослідження.
Saturn has 128 newly-discovered moons. Here they are color-coded by their MPEC release. Orange: MPEC 2025 E153, Purple: MPEC 2025-E154, Green: MPEC 2025-E155. pic.twitter.com/0aO6WXl7Ni
— Tony Dunn (@tony873004) March 12, 2025
За словами астрономів, нові супутники Сатурна – це об’єкти з нерегулярною ретроградною орбітою у формі бульб картоплі діаметром до 5 км. Для порівняння, діаметр нашого Місяця становить майже 3500 км. Ці тіла розташовані на відстані від приблизно 10,5 млн до 29 млн кілометрів від своєї планети – набагато далі за легендарні кільця або найбільші й найвідоміші супутники. На думку дослідників, невеликий розмір цих об’єктів може вказувати на те, що вони є фрагментами старих супутників, які супроводжували Сатурн на початку існування Сонячної системи, але з часом були зруйновані внаслідок зіткнень з іншими супутниками або кометами. Тому астрономи вирішили згрупувати нові тіла у «родини» за потенційним спільним походженням.
Найбільша група, що містить 47 об’єктів, отримала назву Мундільфарі на честь богині сутінків і зоряного світла в скандинавській міфології. Дослідники вважають, що ця «родина» сформувалася не більше як 100 млн років тому, адже фрагменти старіших колізій мали б зруйнувати одне одного значно сильніше. Датування груп фрагментів необхідно для ширшого розуміння динамік ранньої Сонячної системи. Дослідження у цьому напрямку також можуть стати джерелом важливої інформації про походження кілець Сатурна.
Завдяки розвитку технологій астрономи виявляють все більше об’єктів, що перебувають на орбітах навкруги планет Сонячної системи. Такі тенденції можуть призвести до змін у класифікації космічних тіл: чи всі такі об’єкти достойні звання супутника? За словами Ештона, сучасна астрономія має недостатньо чітке визначення цього терміна, тому воно потребує конкретизації. Наразі Міжнародний астрономічний союз визнає супутниками всі об’єкти з відстежуваною орбітою навколо планети, карликової планети чи невеликого тіла Сонячної системи або зорі. Допоки організація не переглянула це визначення, Ештону та його колегам доведеться придумати назви для всіх 128 нових об’єктів. Нерегулярні супутники, до яких належать і ці тіла, входять до скандинавської групи, отже, їхні назви походитимуть зі скандинавської міфології: сподіваємося, у її пантеоні знайдеться достатньо божеств.