4 травня 2025 року американські хірурги вперше пересадили сечовий міхур. Під час складної восьмигодинної процедури його пересадили пацієнту, який втратив власний орган внаслідок онкологічного захворювання.

Щороку мільйони людей в усьому світі страждають від захворювань, що вражають функції сечового міхура. Досі єдиним варіантом для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції цього органу була його реконструкція з використання тканин кишківника. Однак цей метод має багато недоліків, і у 80% випадків його використання в людей розвиваються ускладнення, включно з проблемами травлення або порушенням функції нирок через суттєві відмінності мікробіому травного тракту та сечовивідних шляхів. Протягом довгого часу трансплантація сечового міхура вважалася занадто невиправдано складною процедурою через глибоке розташування органу та розгалужену систему кровоносних судин. Команда урологів з Університету Південної Каліфорнії чотири роки готувалася до операції, відпрацьовуючи традиційні та роботизовані техніки на померлих донорах, підключених до апаратів штучної вентиляції легень. Завдяки цій практиці вони розробили нові техніки, що дозволяють ефективно під’єднати донорський сечовий міхур та нирку до сечовивідної системи реципієнта.

Першим в історії живим пацієнтом, який отримав донорський сечовий міхур, став 41-річний Оскар Ларрайнсар, чоловік та батько чотирьох дітей. Його власні органи постраждали від онкологічного захворювання та його ускладнення. Обидві нирки та більшість сечового міхура Оскара було видалено декілька років тому, через що він протягом семи років залежав від діалізу. Сечовий міхур середньостатистичного чоловіка може утримувати до 700 мілілітрів рідини, але те, що залишилося в Ларрайнсара після операції, ледве вміщувало 30 мілілітрів. Сам пацієнт вважав себе бомбою уповільненої дії, яка могла вибухнути в будь-який момент, і ця ризикована експериментальна операція була його єдиною надією на повернення до нормального життя.

Операція розпочалася з об’єднання декількох вен та артерій для полегшення під’єднання нових органів, після чого Оскару пересадили донорську нирку та сечовий міхур. Трансплантована нирка одразу відновила функцію та почала виробляти нормальний об’єм сечі, яка належним чином виводилася до нового міхура пацієнта. Після хірургічного втручання хворий взагалі не потребував підтримки нирок у формі діалізу, та скоро вперше за сім років він зміг самостійно мочитися. За словами уролога Індербіра Джилла, попри складність випадку, все відбулося за планом, операція минула успішно, і як його колеги, так і сам пацієнт дуже задоволені результатом. Джилл та його команда планують провести ще чотири аналогічні операції у межах клінічного тестування нових технік для трансплантації сечового міхура. Наразі для випробування обирають пацієнтів, які не мають інших альтернатив, адже будь-яка операція такого роду та довічна імуносупресивна терапія пов’язані з багатьма ризиками та побічними ефектами. Якщо наступні чотири опирається минуть так само успішно, то лікарі перейдуть до більш масштабного випробування з залученням більшої кількості пацієнтів.