У вільний від польотів час кажанів можна побачити звисаючими зі стелі печер, нижніх конструкцій мостів, дерев тощо. Чому ж кажани віддають перевагу сну догори ногами?

За словами біолога та координатора Програми збереження кажанів Іллінойсу Тари Хохофф, така поведінка може бути результатом довгого еволюційного шляху цих тварин до польоту. Кажани еволюціонували від наземних ссавців, що навчилися літати завдяки планеруванню з дерев подібно до білок-літяг. Пращури сучасних кажанів, можливо, намагалися залізти на високі дерева, аби стрибнути та ширяти поміж стовбурами дерев. Отже, для полегшення підйому по рослинах їхні кінцівки стали сильнішими, а з часом ці міцні «руки» перетворилися на повноцінні крила. Однак, оскільки, на відміну від пташок, кістки рукокрилих не є порожнистими – трубчастими або губчастими, маса їхнього тіла є завеликою для зльоту з землі. Тому навіть попри роки еволюції їм досі доводиться буквально падати у політ, а це зручніше зробити саме звисаючи з горизонтальної поверхні догори ногами.

Більшості живих істот, у тому числі й людям, було б дуже складно висіти на виступах або будь-яких інших поверхнях. Однак це не проблема для кажанів завдяки їхнім особливим м’язам, сухожиллям та кігтям. Коли кажан знаходить пригоже місце для відпочинку, його м’язи, прикріплені до кігтів, скорочуються, відкриваючи їх. Але щойно кігті торкаються поверхні, тварина повністю розслаблює своє тіло, під вагою котрого сухожилля відтягуються та роблять хватку рукокрилого надзвичайно міцною. З «заблокованими» кігтями кажани можуть спокійно звисати вниз головою та відпочивати, витрачаючи на роботу цього природного механізму мінімум енергії. На відміну від людей, рукокрилі можуть проводити догори ногами дуже багато часу. Подібна поза призводить до накопичення крові в голові людини та підвищення тиску, що згодом негативно впливає на загальний стан організму. Водночас завдяки компактному розміру тіла кажанів їхньому серцю вистачає «потужності», аби ефективно прокачувати кров по всьому організму.

Такий шлях еволюції рукокрилих також призвів до появи деяких інших анатомічних особливостей. Так, у межах адаптації до польоту скелет кажанів став значно легшим, але заразом їхнім ногам виявилося складніше витримувати вагу тіла тварини протягом тривалих проміжків часу. Отже, завдяки сну вниз головою кажанам не доводиться назавміру навантажувати свої слабкі ноги. Втім, варто зазначити, що не всі кажани надають перевагу сну саме у такій позі. Наприклад, поширені в неотропіках дискокрили мають на великих пальцях маленькі присоски, що допомагають їм триматися гладких поверхонь, включно із нижньою стороною листя дерев у вологих тропічних лісах. За словами доктора Хохофф, вивчення еволюції польоту кажанів становить для науки особливий інтерес, адже це єдині у світі літючі ссавці.