Які звуки видають акули?

Довгий час вважалося, що акули є повністю німими, адже для полювання та уникання ворогів вони переважно покладаються на скритність. Але нещодавно вчені вперше випадково зафіксували, що насправді ці риби вміють видавати звуки.

Дослідники помітили, що куницева новозеландська акула (Mustelus lenticulatus) – невеликий хижак, що тримається в гирлах річок та на континентальному шельфі Нової Зеландії – видає чіткі клацання, коли людина торкається її під водою. Ці звуки виявилися практично ідентичними серед декількох особин. На думку вчених, вони можуть бути пов’язаними із захисною реакцією риб на стресову ситуацію. Дослідникам вперше вдалося записати аудіо, що підтверджує вміння акул активно видавати звуки. За словами автора дослідження Каролін Нідер, сенсорна система надряду акул є надзвичайно витонченою та досконалою. Вона включає в себе компоненти, що є набагато більш ефективними за слух – особливо для життя в воді: електрорецептори, нюх, бічна лінія тощо.

Внутрішнє вухо, укладене в хрящову капсулу, вважається переважно органом рівноваги, але акули все ж можуть сприймати низькі звуки (100-2500 Гц) та розрізняти інфразвук (до 20 Гц). Втім, дуже довго вчені думали, що звуки – вміння їх видавати та чути – грають дуже малозначну роль в житті цих риб. Врешті, через брак плавального міхура – наповненого газом органа, що відповідає за дихальні та звуковидавальні функції в деяких риб – вважалося, що акули в принципі не мають «голосу» як такого. Однак виявилося, що ця думка є хибною. Під час рутинних поведінкових експериментів з десятьма молодими акулами виду Mustelus lenticulatus в Морській лабораторії Лі Оклендського університету дослідники помітили, що акули клацають. Всі десятеро особин видавали чутні звуки, що були дуже частими у перші моменти взаємодії з людиною. Після більш тривалого перебування поряд з дослідниками риби затихли, оскільки, ймовірно, перестали боятися їх.

На думку Каролін, у дикій природі в молодих акул ці звуки можуть бути інструментом відвернення уваги, необхідним, аби збити з пантелику хижака та втекти до безпечного місця. Тож Нідер та її колег дуже зацікавив механізм клацання, адже MicroCT сканування та 3D-реконструкція особин Mustelus lenticulatus не показали жодних очевидних органів або структур, які могли б видавати такі звуки. Наразі дослідники дотримуються думки, що акули певним специфічним чином цокотять зубами. Mustelus lenticulatus має невеликий рот з розташованими у декілька рядів дрібними зубами з притупленими верхівками. Не виключено, що, окрім дроблення міцних панцирів крабів, ці зубки можуть і видавати дуже специфічний клацаючий звук. Варто зазначити, що під час клацання щелепи акули залишаються повністю закритими, тож без прямого спостереження ймовірного процесу звуковідтворення важко підтвердити або спростувати цю гіпотезу.

Кожний «клац» триває приблизно 48 мілісекунд, а гучність звуку може перевищувати 155 дБ, що можна порівняти зі звуком пострілу. Приблизно три чверті кліків були поодинокими, а решта – подвійними. Дослідники додають, що до 70% звуків супроводжувалися спокійними та плавними рухами тіла, а інші видавалися без жодного візуально помітного руху. Вчені також поки що не можуть встановити, чи клацання є випадковим побічним ефектом від контакту з людиною або прикладом свідомої поведінки, типової і в природному середовищі акули.

Цікаво, що частота кліків є значно вищою за ту, яку можуть сприймати самі акули, тож дуже малоймовірно, що ці звуки призначені для комунікації всередині виду або з іншими акулами. Водночас виявилося, що це клацання може чути, наприклад, новозеландський морський котик, що є одним з основних природних ворогів для Mustelus lenticulatus та дуже чутливим до високих звуків. До речі, деякі види скатів – близьких родичів акул – також клацають у потенційно небезпечних ситуаціях, наприклад, коли до них наближаються дайвери. Нідер та її колеги вважають, що варто поспостерігати за більшою кількістю особин куницевих новозеландських акул різного віку та інших близьких видів, аби визначити, чи вони також вміють видавати такі звуки.