У новому досліджені вчені з’ясували, що продуктивність людського «CPU» не така висока, як вважалося. Виявилося, що наш мозок обробляє інформацію зі швидкістю всього 10 біт/с. На думку дослідників, причиною тому є специфіка внутрішнього структурування думки: мозок опрацьовує наші роздуми як один величезний файл, створюючи довгу, перевантажену чергу.
Нейробіологи Цзеюй Чжен та Маркус Мейстер з Каліфорнійського технологічного інституту дійшли висновку, що, всупереч багатству сенсорної системи людини, існування фотографічної пам’яті та величезному потенціалу поодиноких нейронів, наш мозок працює в приголомшливо повільному темпі, що дуже рідко перевищує 10 біт/с. Наприклад, системні вимоги для складання кубика Рубіка із заплющеними очима становлять до 12 біт/с, для гри у StarCraft на високому рівні – приблизно 10 біт/с, а читання спеціалізованої статті – 10-15 біт/с із тимчасовими стрибками до 50 біт/с. З огляду на те, що периферійна нервова система обробляє гігабіти даних щосекунди, отримуючи величезні обсяги сенсорних даних, постає питання: чому між «зовнішнім» та «внутрішнім» мозком є така різниця у продуктивності? І як нашому мозку вдається ефективно фільтрувати гігантський потік даних, дозволяючи нам сконцентруватися на конкретних діях або думках?
Людський мозок – це неймовірна машина, що має незрівнянний аналітичний потенціал. 80+ мільярдів нейронів формують трильйони зв’язків, які дають нам відчувати, фантазувати, планувати життя, враховуючи численні змінні. Водночас звичайні плодові мухи мають лише декілька сотень тисяч нейронів, що виявляється більш ніж достатнім, аби літати навколо, шукати їжу та взаємодіяти з іншими особинами. Чому ж мозок людини не може поводити себе як рій мух, в якому кожен обчислювальний елемент буде обробляти інформацію зі швидкістю кількох бітів на секунду? На жаль, поки що в дослідників немає чіткої відповіді на це запитання. Проте, ймовірно, це пов’язано із необхідністю чи, радше, її браком. За словами Чжен та Мейстера, людство обрало для еволюції екологічну нішу, в якій реальність є достатньо повільною для виживання. Ба більше, наш мозок розганяється до 10 біт/с лише у виняткових ситуаціях. Більшість буденних справ не потребують і такої швидкоплинності думки, отже, навіть таких показників достатньо, аби орієнтуватися в часі й просторі.
Варто зазначити, що дослідники ще не розгадали парадокс розбіжності між швидкістю роботи центральної та периферійної нервової системи. Наразі нейробіологам не вдалося виявити біологічного або еволюційного механізму, що сприяв би створенню нервового ефекту пляшкового горла, який змушує наш мозок обробляти думки як однопотокові завдання. Вони мають сумніви, що в майбутньому ми навчимося використовувати величезний обчислювальний потенціал людського мозку, а технологічний прогрес допоможе нам здобути багатопоточність для паралельного обчислення інформації. На думку вчених, вивчення еволюції людського мозку може стати натхненням для вдосконалення штучного інтелекту та розвитку новітніх ефективних нейронних архітектур. Однак, швидше за все, жодні прямі нейроінтерфейси не дозволять нам прискорити обробку думок, і мозок все одно працюватиме на своїх бітах в секунду. Експерти припускають, що ці обмеження є необхідними, аби людина могла думати в сповненому хаосу світі: можливо, саме так мозок відсікає потужний потік сенсорної інформації, сприймаючи лише найнеобхідніше.