Точний рецепт «єгипетського синього» – найдавнішого синтетичного барвника у світі, відомого науці – залишався загадкою протягом багатьох років. Цей 5000-річний пігмент не мав єдиного кольору, але охоплював цілий спектр відтінків від глибокого синього до тьмянішого сірого і зеленого кольорів. У пошуках істинного вигляду цього барвника дослідники відтворили не один, а одразу 12 варіацій його рецептів.

Ремісники вперше почали виготовляти цей пігмент за часів Четвертої династії єгипетських фараонів (приблизно з 2613 по 2494 рік до н. е.). Тоді в основі рецепта лежав подвійний силікат міді та кальцію. Пізніше їхні техніки були перейняті римлянами, які шукали альтернативи дорожчим матеріалам на кшталт лазуриту або бірюзи. На жаль, з часом більш детальні переліки інгредієнтів «єгипетського синього» були втрачені для історії. Насамперед це великий мінус для реставраторів, що прагнуть відновити стародавні предмети мистецтва, дотримуючись оригінальної композиції матеріалів. Однак не менш значущою ця втрата з погляду унікальних біологічних, оптичних та магнетичних властивостей цього пігменту. На відміну від інших барвників, «єгипетський синій» випромінює світло не лише у видимому, але й у ближньому інфрачервоному спектрі, що робить його дуже перспективним інструментом для боротьби з підробками, зняття відбитків пальців та виробництва високотемпературних надпровідників.

Після вивчення стародавніх матеріалів та методів виробництва команда вчених з Університету штату Вашингтон, Смітсонівського інституту охорони природи та Музею природної історії Карнегі відтворила 12 варіацій рецептів «єгипетського синього». За словами одного з дослідників Джона Макклоя, цей проєкт починався як щось несерйозне: співробітники музею попросили Макклоя та його колег створити тематичний експонат для виставки. Вони звернулися до мінералогів та єгиптологів, щоб скласти перелік потенційних інгредієнтів «єгипетського синього»: кальцій, мідь, діоксид кремнію, карбонат натрію тощо. Далі вони експериментували з пропорціями мінералів, перш ніж розігріти їх до 1000 °C (температури, якої могли досягти стародавні єгипетські майстри) на період від 1 до 11 годин.

Після охолодження сумішей з різною швидкістю вчені аналізували кожний зразок за допомогою низки наукових інструментів та методів, таких як рентгенівська дифракція, електронно-променевий рентгенівський мікроаналіз, рентгенівська нанокомп’ютерна томографія тощо. І врешті вони порівняли отримані зразки «єгипетського синього» з єгипетськими артефактами, в яких використовувався оригінальний пігмент, включаючи фрагмент картонажу – матеріалу, схожого на пап’є-маше, який використовувався для виготовлення поховальних масок та інших атрибутів. Макклой розповів, що його колег дуже здивувало, наскільки дрібні відмінності у процесі виготовлення пігменту впливали на кінцевий результат. Наприклад, виявилося, що швидкість охолодження грає надважливу роль у тому, яким буде колір барвника. Повільніше охолодження надавало матеріалу глибші сині відтінки, а зі швидким охолодженням суміші ставали блідо-сірими та зеленими.

З 12 варіацій рецептів найблакитнішим виявився найпростіший: до його складу входило приблизно 50% інгредієнтів, серед яких був купро-риваїт – природний мінерал, який можна описати як воластоніт зі вмістом міді. Саме він після нагрівання та охолодження давав найбільш стабільний та однорідний блакитний колір. Втім, Макклой та його колеги вважають, що усі 12 рецептів «єгипетського синього» можна використовувати для відновлення старовинних реліквій, підбираючи найточніший збіг складу та відтінків.