Ірландський сетер — одна з найстаріших порід групи сетерів, яка завоювала прихильність завдяки своїй шовковистій шерсті та пустотливому характеру. Пропонуємо вашій увазі декілька цікавих фактів про цих елегантних «червоних блискавок».

Досі фахівці не дійшли єдиної думки щодо походження цієї породи. Згідно з найпоширенішою версією, сетери походять від групи стародавніх континентальних лягавих собак, схрещених з більшими, швидшими та більш керованими породами: хортами, пуделями, гончими, колі тощо. Таким чином відбувалася адаптація лягавих до поширення рушничного полювання. Мисливці потребували собак, які б мали швидку ходу, відмінний нюх і здатність утримувати міцну стійку, щоб привести господаря до здобичі. Саме своєрідна стійка в напівприсіді дала назву групі сетерів.

У середині XIX століття розпочався поділ сетерів на окремі породи, зумовлений естетичними вподобаннями заводчиків та специфічними потребами мисливців у різних регіонах. На другій виставці собак у Бірмінгемі 1860-х років ірландський сетер уперше був виділений як окрема порода. Йому була властива особлива елегантність та атлетичність у поєднанні з високою витривалістю та природною добутливістю. Незаперечною перевагою ірландця була більш пряма та коротка, порівняно з іншими сетерами, шерсть червоно-білого кольору, яка слугувала природним захистом як від негоди, так і від колючок та реп’яхів. Водночас червоно-білі красені мали запальний та пустотливий темперамент, який призводив до втрати інтересу до роботи за тривалої відсутності дичини. Ймовірно, саме з цієї причини заводчики почали робити акцент на зовнішності породи, і ірландський сетер незабаром став популярною виставковою собакою.

Одним із найперших і найвідоміших виставкових псів був сетер на ім’я Палмерстон. За деякими джерелами, його перший господар вважав собаку надто гарною, щоб вона могла стати хорошою лягавою. На щастя, покинутого пса прийняла нова родина, яка гідно оцінила його унікальність. Палмерстон досяг небаченого успіху як виставковий пес і дав численне потомство. Подейкують, що чи не кожен сучасний ірландський сетер є нащадком Палмерстона.

У 1882 році в Дубліні було засновано Клуб ірландських червоних сетерів, основою якого стала селекційна програма під керівництвом графа Енніскіллена. Саме в межах цієї програми каштановий колір з червоним або рудим відливом став характерною ознакою породи. Втім, серед сучасних ірландських сетерів досі зустрічаються особини з білими та чорно-коричневими плямами, які вказують на спорідненість породи з англійськими та шотландськими сетерами. У 1874 році в США з’явився перший реєстр порід Field Dog Stud Book, де вперше офіційно задокументували відмінності між сетерами. Відтоді ірландський сетер став одним із фаворитів світових виставок собак, здобувши понад 700 чемпіонських титулів у період з 1874 по 1948 рік.

На жаль, в 1940-х роках порода почала стрімко втрачати популярність та вироджуватися через поширення низки генетичних захворювань, включно з прогресуючою атрофією сітківки (PRA). Це аутосомно-рецесивне захворювання спричиняє ураження обох очей, поступово призводячи до нічної, а згодом і до повної сліпоти. Породу врятували заходи з аутбридингу — схрещування з найкращими представниками іншої породи. Заводчики витратили чимало коштів, щоб знайти останніх здорових робочих особин ірландського сетера та схрестити їх з англійськими сетерами. Таким чином сформувалася сучасна лінія породи, підтримувана науковими нововведеннями у вигляді генетичного тестування на наявність генів PRA та інших спадкових захворювань. Завдяки своєчасному втручанню ірландський сетер не лише повернувся до життя, а й став однією з найпопулярніших порід у Великобританії та США.

Сучасні ірландські сетери виростають до 61-71 см у холці при вазі від 29 до 34 кг у самців та від 25 до 29 кг у самок. Розумні та доброзичливі, вони є чудовими собаками-компаньйонами. Слід врахувати, що схильність до пригод і пустотливий характер у поєднанні з невичерпною енергією, притаманною ірландським сетерам, передбачають потребу у регулярних фізичних навантаженнях та тривалих активних прогулянках. На відміну від ранніх представників породи, які мали більш складний і впертий характер, сучасний сетер досить легко піддається тренуванням, віддаючи перевагу методам заохочення. Ці собаки люблять працювати, а відсутність цікавої для них діяльності загрожує нудьгою та деструктивною поведінкою. Ірландський сетер — не найкращий кандидат на роль сторожового пса: навіть до незнайомців він ставиться привітно і приязно. Саме тому сетеру ідеально підходить роль собаки-терапевта для соціальної та медичної реабілітації людей будь-якого віку.

Попри історію з генетичними захворюваннями, сучасний ірландський сетер вважається відносно здоровою породою. Середня тривалість життя представників цієї породи становить 12-14 років. Догляд за сетерами не надто специфічний. Вони мають відповідний до великих собак апетит і швидкий метаболізм, тому їхнє харчування має бути частим і дрібним. Попри довгу та густу шерсть, линяння собак майже непомітне, проте для збереження головної ознаки породи — розкішної шовковистої шерсті — тварину слід регулярно вичісувати та періодично купати. Особливої уваги потребують вуха сетерів: через звисаючу форму в них утворюється середовище для розмноження бактерій, тому, щоб не допустити отитів, вуха необхідно регулярно перевіряти та чистити.

Ірландський сетер — чудова сімейна та робоча собака. Такий пес стане відмінним компаньйоном і другом людині, яка веде активний спосіб життя та готова приділяти своєму вихованцеві належну увагу, бути одночасно суворим і люблячим господарем.