У пошуках другої Землі астрономи ретельно вивчають Чумацький Шлях, аналізуючи придатність різноманітних екзопланет до життя. Іноді цей пошук приводить вчених до дуже цікавих відкриттів. Наприклад, нещодавно дослідників здивувала нова знахідка – землеподібна планета, що пережила загибель свого Сонця.

Планета, що зацікавила астрономів, має масу в 1,9 земних мас. Вона рухається по орбіті навколо своєї домашньої зірки на відстані, що приблизно вдвічі перевищує відстань між Землею та Сонцем. Але, на відміну від Сонця, її рідна зірка – це білий карлик. Це означає, що будь-яке органічне життя, що могло існувати на цій планеті, ймовірно, було стерто передсмертними муками червоного гіганта. Білі карлики – це те, що залишається від зірок типу Сонця, коли в них закінчується головне паливо – водень, що призводить до втрати стабільності та роздування зірки до величезних розмірів – фази червоного гіганта. Врешті решт червоний гігант викидає назовні увесь внутрішній матеріал, а його ядро руйнується під дією сили тяжіння, утворюючи білого карлика – надщільний об’єкт, яскраве світло котрого є результатом не термоядерного синтезу, а залишкового тепла, що генерується внаслідок колапсу ядра. Для повного охолодження білого карлика потрібні трильйони років.

Червоний гігант – це надзвичайно вибухова й агресивна фаза еволюції зірки, під час якої її атмосфера розширюється у сотні разів, поглинаючи усе на своєму шляху. За розрахунками вчених, така ж доля очікує Сонце за кілька мільярдів років. Подейкують, що тоді атмосфера Сонця може поглинути усі об’єкти внутрішньої зони Сонячної системи, включно із Меркурієм, Венерою, Землею та Марсом. Принаймні, саме такими були очікування до відкриття системи білого карлика, що знаходиться у 4200 світових роках від Землі. Астрономи віднайшли її завдяки феномену гравітаційного лінзування з допомогою десятиметрового телескопа обсерваторії Кека на Гаваях. Система складається з білого карлика масою у пів маси Сонця, землеподібної екзопланети та коричневого карлика. Аналіз цієї системи дозволив дослідникам припустити, що раніше зірка мала масу, ідентичну з Сонцем, а екзопланета оберталася на значно ближчій орбіті на відстані однієї астрономічної одиниці.

Ймовірно, під час своєї бурхливої смерті зірка не поглинула свою єдину планету та не випалила все потенційне життя на її поверхні, а відштовхнула її від себе. Астрономи планують використати нову інформацію для створення оновлених моделей майбутнього Сонячної системи. Можливо, життя на Землі зникне задовго до того, як Сонце перетвориться на червоного гіганта: уже за 1 мільярд років наша зірка стане значно яскравішою та гарячішою, що може призвести до випаровування води з земної поверхні. Згідно з розрахунками дослідників, приблизно через 5 мільярдів років Сонце перетвориться на червоного гіганта, а зона, придатна до життя, відсунеться до орбіт Юпітера та Сатурна. Ніхто не може виключити, що до тих пір людство віднайде новий гостинний дім на одному з їхніх супутників, адже, навіть якщо Земля переживе загибель Сонця, вона стане непридатною для життя.