У квесті із воскресіння кошлатого мамута намітився неочікуваний прогрес – маленький крок назустріч реалізації ідеї у вигляді гризунів, що отримали одну з найвизначніших характеристик вимерлих слонових завдяки генній інженерії – довге хутро. Кошлаті миші, створені компанією Colossal Biosciences, відростили довге хутро завдяки зміні в семи генах.

Ймовірно, ви вже не раз чули про амбітні плани компанії Colossal Biosciences обдурити природу та повернути до життя декількох вимерлих тварин, а саме – шерстистого мамута, сумчастого вовка та пташку додо. Приблизно рік тому представники компанії повідомили про істотне просування у розумінні особливостей генів мамутів завдяки вивченню генома їхнього найближчого живого родича – індійського слона Elephas maximus. За словами співзасновника та CEO Colossal Бена Ламма, кошлаті миші знаменують собою переломний момент у місії з відродження мамутів. Так, варто визнати, що маленькі пухнасті гризуни дуже далекі від велетенських монстрів з вигнутими бивнями, що населяли Землю протягом сотень тисяч років, перш ніж стати жертвою глобального потепління та людської діяльності приблизно 4000 років тому. Втім, це значно більше, ніж просто миші у зимових гунях.

Ламм пояснив, що Colossal Biosciences вдалося довести можливість відтворювати складні генетичні комбінації, на створення котрих природі знадобилися мільйони років, у живих модельних організмах. Так, на прикладі гризунів вчені змогли повторити еволюційний шлях кількох важливих характеристик, що робили мамутів стійкими до холоду. Дослідники розглянули геноми 121 мамута та слона, аби ідентифікувати конкретні гени, що впливали на формування хутра та інших природних пристосувань до виживання в холодному кліматі. Використовуючи RNP (рибонуклеопротеїн) як один з інструментів CRISPR/Cas9, генні інженери відредагували 7 генів в зиготах лабораторних мишей, аби надати їхній «шубі» притаманні для хутра мамутів довжину, колір, щільність, текстуру та структуру. Інша редакція генів стосувалася жирових тканин гризунів.

Важливо розуміти, що навіть за успішної реалізації ідеї з «утеплення» мишей різниця між маленьким гризуном із короткою тривалістю життя та великим ссавцем, що живе десятки років, занадто велика, аби говорите про скоре відродження мамутів. Навіть у найближчі десятиліття ми навряд чи побачимо, як мамути, сумчасті вовки або додо повернуться на Землю, адже відродження цілого організму, а не його характеристик, це справа значно більше ніж семи генів. Водночас навіть такий прогрес є дуже цікавим для науки, адже ці напрацювання можливо використати для допомоги сучасним видам тварин, що страждають від кліматичних змін, врятувавши їх від вимирання завдяки генетичній адаптації. До того ж введення втрачених характеристик у популяції тварин дозволить збільшити різноманіття генетичного пулу та зробити вразливі види більш стійкими до зовнішніх чинників.