Загублена посеред Сахари палеонтологічна ділянка Ваді-аль-Хітан всипана рештками архаїчних китів, в яких збереглися кістки ніг та пальців. Унікальна «Долина китів» наочно репрезентує одну з найцікавіших історій еволюції: становлення кита як морського ссавця після життя наземної тварини.

Скелети китів та інші морські скам’янілості Ваді-аль-Хітан датовані пізньою еоценовою епохою 55,8-33,9 мільйона років тому. У той час території сучасного Єгипту були дном давнього океану Тетіс, з якого, як вважають вчені, згодом утворилися Середземне, Чорне та Каспійське моря. Саме тоді кити почали адаптуватися до морського способу життя. На початку XX століття у цій ділянці палеонтологи відшукали понад 400 китових скелетів. Під час перших розкопок тут у 1902 році вчені виявили невідомий до того часу вид кита Basilosaurus isis (раніше класифікований як Zeuglodon isis).

Згідно з дослідженням 2019 року, цей кит виростав до 18 метрів завдовжки та, ймовірно, полював на інших менших китових, розтрощуючи їхні черепи, перш ніж проковтнути. За словами морських біологів, B. isis мав довгу морду, озброєну загостреними різцями та гострими щоковими зубами. Варто зазначити, що цей вид було ідентифіковано за десятком фрагментованих скелетів у Ваді-аль-Хітан, проте у 1989 році палеонтологи виявили більш цілісний скелет кита з задніми кінцівками, ступнями та пальцями ніг.

Сучасні кити не мають задніх кінцівок, однак в них і досі збереглися тазові кістки, які підтверджують, що ноги були ще в їхніх пращурів. Це означає, що скам’янілості з Долини китів належать одним з найдавніших представників підряду стародавніх китів Archaeoceti – групі ссавців епохи еоцену, що походила від спільних з парнокопитними предків та робила перші кроки у морі після життя на суші. Згодом з них еволюціонували сучасні кити та дельфіни.

У 2005 році палеонтологи виявили у Ваді-аль-Хітан новий скелет B. isis, що був майже повним та надзвичайно добре зберігся. Це відкриття спонукало UNESCO визнати Долину китів об’єктом світової спадщини. Відтоді на ділянці знайшли ще багато скам’янілостей, включно з останками стародавніх еоценових черепах, кісткових риб, акул, скатів, крокодилів, морських корів та молюсків. Усі вони вистояли випробування часом завдяки тому, що з часів пліоцену (від 5,3 до 2,6 млн років тому) у регіоні сформувався стабільний посушливий клімат. Сьогодні це місце функціонує як музей просто неба з центром для відвідувачів, але сама територія перебуває під суворою охороною. Дослідники продовжують знаходити там нові скам’янілості та вивчати геологію ділянки.