З прем’єрою другого сезону постапокаліптичного драматичного серіалу «Останні з нас» саме час згадати про випадки паразитування в живій природі, що перетворюють жертву на зомбі та стали натхненням для численних легенд та фантастичних історій.

До створення сучасної версії легенди про зомбі доклав руку американський кінорежисер і сценарист Джордж Ромеро із його фільмом жахів «Ніч живих мерців», за сюжетом котрого мерці раптом оживають із жагою до людської плоті. Згодом франшиза «Ходячі мерці» продовжила активно розвивати концепцію, за якою смерть з будь-якої причини є білетом в один кінець до зомбіленду. На той момент ніхто не намагався пояснити природу цього феномену. Втім, пізніше історії про зомбі стали описувати цей стан як наслідок вірусу, зазвичай створеного в лабораторії, аби прив’язати до сюжету алегорії про недбалість або умисні вчинки влади та наукових експертів через їхню пиху та жадібність. Цей вірус міг впливати на людей подібно до сказу, розвиваючи в них неконтрольовану лють, як у «28 днів по тому», або спричиняти мутацію людей та тварин, перетворюючи їх на кривавих монстрів, як в «Resident Evil».

І нарешті, франшиза «Останні з нас» запропонувала цілком природне та страхітливо правдоподібне пояснення апокаліпсиса. Кордицепс – це не просто реальний гриб, але й такий, що перетворює свого носія на функціонального зомбі для пошуку нових жертв. За сюжетом гри та серіалу, для розвитку глобальної пандемії достатньо було лише одного штаму, який перейшов від інфікування комах до тварин і, врешті, до людей. Саме таким є сценарій розвиток багатьох інфекційних захворювань на кшталт свинячого, пташиного грипу або коронавірусів.

Кордицепс однобокий

Мурахи виду Camponotus leonardi є практично єдиною жертвою справжнього монстра, ім’я котрому кордицепс однобокий. Зазвичай вони живуть в верхівках дерев, але іноді можуть спускатися додолу, де їх і підстерігає паразит. Спори гриба Ophiocordyceps unilateralis потрапляють на екзоскелет мурахи, поступово прокладаючи шлях до його нервової системи. Коли йому це вдається, мураха втрачає контроль над тілом, хоча деякі експерти вважають, що саме мозок комахи залишається недоторканим. Паразит формує власну нервову систему, яка керує м’язами мурахи, немов маріонеткою. Він змушує його впасти на землю та піднятися стеблом рослини до найвищого листка, до якого мураха міцно чіпляється щелепами. Після цього кордицепс нарешті закінчує свою справу та вбиває зомбі-мураху, використовуючи її тіло як джерело їжі. За декілька днів з голови комахи проростає грибниця, яка згодом дозріває та відкривається, заражаючи все навколо своїми спорами. Ophiocordyceps unilateralis може знищити цілу колонію мурах, тому вони навчилися виявляти заражених побратимів та відтягувати їх якомога далі від гнізда.

Ланцетоподібний сисун

Інші паразити мають більш тонкий контроль над жертвами, вмикаючи та вимикаючи режим зомбі, аби пройти весь цикл хостів. Ланцетоподібний сисун Dicrocoelium lanceatum в дорослому віці живе всередині овець або корів, але він не має звички віддавати тіло носія у спадщини своїм нащадкам. Ці «дітки» мають пройти довгий та складний шлях, аби дожити до зрілості та продовжити свій рід. Відкладені дорослими особинами яйця через травний тракт з фекаліями худоби виводяться назовні. Аби вилупитися, їм потрібен проміжний хазяїн – сухопутний черевоногий равлик, в тілі котрого вони переходять до стадії личинок, а потім перетворюються на спороцисту і церкарії, які мігрують до повітроносних шляхів носія. Згодом равлики позбавляються паразитів у вигляди слизових кульок, які споживають мурашки. У цьому сценарії доля зомбі також припадає мурахам, в організмі котрих з цист виходять метацеркарії, що прямують до підглоткового ганглія комахи.

Отримуючи контроль над нервовою системою мурахи, сисун змушує її вночі піднятися на верхівку трав’янистої рослини та чекати до ранку, поки її не з’їсть кінцевий травоїдний хазяїн. Якщо за ніч комаху не з’їдають, зранку вона повертається до своїх нормальних функцій, але вночі знову підіймається на травинку. Вважається, що регулятором поведінки мурах виступає температура повітря, і якщо вона залишається холоднішою за +20 °C, то навіть вдень комаха залишатиметься на траві.

Паразитарна оса Polysphincta boops

Деякі паразити використовують своїх зомбі-жертв для облаштування кращих житлових умов для своєї родини. Павуки мають репутацію славетних дизайнерів інтер’єру, чим користуються оси Polysphincta boops. Доросла оса паралізує павуків родини колопрядів та відкладають на них яйця. Після виходу личинок з яєць вони починають їсти нутрощі жертви, але найстрашнішим є те, що це вбиває її не одразу. Личинки оси контролюють поведінку павука, змушуючи його будувати різні типи павутини. Замість колесоподібних тенет для вилову комах павук-зомбі починає плести кокон. Після завершення будівництва личинки доїдають павука та прямують до кокона для дозрівання. Павутина, яку павук використовує для будівництва кокона, дуже схожа за параметрами на ту, котрою він захищається під час линьки. Отже, на думку дослідників, личинки Polysphincta boops, ймовірно, вводять в тіло жертви гормони, які змушують її думати, що прийшов час для линьки.

Плоскі черви Anomotaenia brevis

Зараження паразитом Anomotaenia brevis віддалено нагадує сюжет фільму «Субстанція». Ці плоскі черви дарують жертві вічну молодість та прихильність оточення, використовуючи це на свою користь. Зазвичай черви заражають мурах Temnothorax nylanderi, а точніше робочих особин цього виду. Такі особини живуть від декількох тижнів до пари місяців, але з паразитом їхнє життя може продовжуватися роками. Деякі з них навіть доживають до 20 років, як мурашині матки. Ба більше, вони отримують не лише тривалість життя королеви, але й усі соціальні переваги такого статусу. Незаражені робочі мурахи годують, чистять та носять їх, у той час як начебто жертва лежить та користується увагою, забуваючи про свої природні функції. Дослідження таких випадків показало, що паразит активує в організмі хазяїна низку генів, які «підвищують» його до матки та стимулюють синтез змінених хімічних сигналів для інших особин колонії.

Такий сценарій звучить непогано, чи не так? Ніхто навіть не перетворюється на зомбі, що прагне покінчити своє життя в шлунку корови… Темний бік такого, здавалося б, вигідного співіснування має декілька проявів. Насамперед через інфікування одразу декількох робочих особин зростає навантаження на інших членів колонії, які змушені доглядати вже не за одною справжньою королевою, а одразу за багатьма «матками». Унаслідок цього їхній організм зношується ще швидше, вони помирають раніше, і від цього страждає вся колонія. І нарешті, виявляється, що плоских червів Anomotaenia brevis справді абсолютно не цікавить худоба, адже їхнім кінцевим хазяїном є дятлові. Лінивий та необережний проміжний носій швидше стане жертвою птаха, адже він не зможе втекти від нього, на відміну від інших неінфікованих жителів колонії.