У деяких країнах набирає обертів ідея скорочення середньостатистичного п’ятиденного робочого тижня до чотирьох робочих днів. Хоча далеко не всі вважають такі зміни доцільними, на думку фахівців, перехід до меншої кількості робочих годин може зробити діяльність працівників більш продуктивною. Подібні дебати щодо скорочення робочого тижня — зовсім не нове явище. Ба більше, між ними є багато паралелей, які можуть виявитися корисними для вирішення потенційних конфліктів. У цій статті ми розповімо вам про те, як і коли сформувався феномен дводенних вихідних.
Вихідні в суботу та неділю — відносно сучасне явище, яке стало частиною робочого устрою більшості країн лише у XX столітті. Обмеження робочих годин, а також запровадження повноцінних перерв і вихідних стали наслідком кількох взаємопов’язаних чинників. Офіційні правила, що визначали робочий графік державних установ, були ухвалені на законодавчому рівні. Однак навряд чи справа дійшла б до створення законодавчої бази без тиску з боку профспілок, релігійних організацій, компаній, що займалися комерційною організацією дозвілля, і потужного руху самих працівників. У Великій Британії та інших країнах цей процес був непростим, оскільки його ініціаторам доводилося змінювати не лише офіційні закони, а й неписані правила й традиції.
Святий понеділок і боротьба за скорочення робочого тижня
Станом на XIX століття працівники майже кожної сфери мали свій власний підхід до організації робочого ритму. Наприклад, ремісники запровадили в британську, а потім і міжнародну практику таке явище, як «святий понеділок». Назва цього дня виникла за аналогією з церковними святами, хоча в реальності з релігією він не мав нічого спільного. Ремісники зазвичай працювали під тиском обставин: покупці вимагали стабільного постачання товарів, а майстерні та цехи часто були орендованими, тому затримки з оплатою могли призвести до проблем. Щоб встигнути виконати всю заплановану роботу, ремісники старанно працювали з вівторка по суботу, після чого відпочивали в неділю. Проте для додаткового відпочинку вони запровадили неофіційний вихідний у понеділок. До середини XIX століття ця практика настільки поширилася, що театри, музичні зали та інші організатори дозвілля почали влаштовувати заходи в цей неофіційний вихідний.
Працівники фабрик і заводів також намагалися перейняти цю практику, що викликало невдоволення власників підприємств, які не бажали втрачати продуктивність і прибутки. Однак до кінця XIX століття «святий понеділок» став настільки загальноприйнятим явищем, що власники змушені були його терпіти. Водночас профспілки й релігійні організації боролися за офіційне скорочення робочого тижня.
Релігійні діячі наполягали, що суботній відпочинок сприятиме «ментальному та моральному вдосконаленню» суспільства, а також збільшенню відвідуваності церковних служб у неділю. Профспілки ж виступали за вихідні, незалежні від релігійних традицій, які б давали змогу працівникам присвятити час хобі, розвагам і самоосвіті. Врешті-решт, саме профспілки відіграли ключову роль у впровадженні офіційних вихідних.
Вплив дозвілля та спорту на впровадження дводенних вихідних
У 1842 році у Великій Британії була створена «Асоціація короткого дня», яка запропонувала уряду скоротити робочий день у суботу в обмін на повернення повноцінного робочого понеділка. Ідея швидко знайшла прихильників серед міської еліти, чиновників і власників великих виробництв. Короткий робочий день у суботу мав сприяти зростанню поваги до робітничого класу, оскільки усунення вихідного понеділка зменшувало асоціації з пияцтвом і розвагами на межі закону.
Кампанії за скорочений робочий день у суботу також намагалися залучити робітників до «раціонального відпочинку» — активного проведення часу, яке б сприяло фізичному та інтелектуальному розвитку. Ця ідея була вигідною й індустрії розваг: театри, концертні зали та філармонії почали переносити найпопулярніші заходи на суботні вечори. Транспортні компанії стали пропонувати знижки для тих, хто вирушав за місто на відпочинок.
Одним із найбільш ефективних змін у сфері дозвілля став перенос великих футбольних матчів на суботній день. У 1890-х роках у Великій Британії вибухнула «футбольна лихоманка», яка значно вплинула на остаточне формування дводенних вихідних. Суботні розваги ставали дедалі доступнішими та привабливішими для працівників.
Дводенні вихідні: офіційне закріплення
Попри зацікавленість суспільства, запровадження повноцінних вихідних було тривалим процесом. Перші кроки в цьому напрямку почалися ще в 1840-х роках, але багато підприємців не бажали змінювати свої звички. Лише наприкінці XIX століття було встановлено чіткий взаємозв’язок між вихідними та зростанням продуктивності праці. У Великій Британії 48-годинний вихідний став офіційним лише на початку 1930-х років. В інших країнах процес відбувався ще повільніше: у США Закон про справедливі трудові стандарти, що обмежив робочий тиждень, ухвалили наприкінці 1930-х, а в СРСР — тільки в 1960-х. Сьогодні науковці стверджують, що найбільш оптимальним є 34-годинний робочий тиждень, а робота понад 50 годин не лише знижує ефективність, а й шкодить здоров’ю працівників. Ба більше, скорочення робочого часу сприяє підвищенню мотивації, оскільки люди зацікавлені в оптимізації власної праці заради додаткового вільного часу.
