Творець знаменитого бонсая Гошін Джон Нака помер більш як 20 років тому, але його мініатюрний ліс й досі живе у Вашингтоні завдяки чітким інструкціям, яких дотримуються його послідовники.

Прадавнє мистецтво бонсаю виглядає оманливо простим в опануванні, але насправді його практика вимагає дотримання неймовірної обережності, уважності та послідовності протягом дуже довгого часу. Це особливо важливо, коли метою є вирощування не просто карликового дерева, а цілого лісу. Найвідомішим прикладом такого бонсаю є Гошін, створений американсько-японським майстром бонсаю Джоном Наком понад 70 років тому. У 1948 році він зрізав верхівку дорослого кипарису Juniperus chinensis та посадив її у горщик. Для цієї композиції художник обрав стиль теккан – формальний прямий стиль, що передбачає вирощування ідеально прямих стовбурів, потовщених біля кореня. За наступні 20 років цей карликовий кипарис отримав ще 10 сусідів – по одному на честь кожного з онуків Джона. Нака назвав своє творіння Гошін, що перекладається з японської мови як «захисник духу».

Нака помер у 2004 році у віці 89 років, але задовго до того в 1984 році він сам передав Гошін до Національного музею бонсая та пеньцзіну, частини Національного дендрарію США у Вашингтоні, що має одну з найкращих колекцій бонсаю у світі. Останні роки свого життя він присвятив навчанню кураторів музею, які мали взяти на себе відповідальну місію з догляду за унікальним бонсаєм після його смерті. Джон прагнув, аби співробітники музею чітко дотримувалися цих рекомендацій, аби зберегти карликовий ліс саме таким, яким він хотів його бачити. За словами куратора музею Майкла Джеймса, щоби дерево було здоровим, йому треба дозволити вирости та стати сильнішим. Але тоді воно втрачає форму та перестає бути бонсаєм, тому його доводиться підрізати знову і знову. Так, жоден бонсай ніколи не є насправді завершеним проєктом. За належного догляду Гошін може жити роками.

Історично бонсай – це японське мистецтво вирощування карликових дерев у невеликих посудинах, натхненням для котрого, ймовірно, була китайська практика пеньцзін, асоційована з династією Хань, що існувала понад 2000 років тому. Ідея цієї практики полягала у створенні мініатюрних ландшафтів з деревами, камінням, водою, фігурками людей, тварин та інших істот. Водночас головною особливістю бонсаю є фокус на догляді за маленькими деревами з використанням спеціальних технік формування, завдяки котрим карликові рослини зможуть виглядати як повнорозмірні особини.

Джон Нака, що народився у Форт Лаптоні, Колорадо, познайомився з мистецтвом бонсаю у віці восьми років, коли він з батьками переїхав до їхньої рідної Японії. Пізніше, вже після 20 років Нака повернувся до Колорадо, а згодом оселився у Лос-Анджелесі, де він заснував Каліфорнійське товариство бонсаю. Протягом наступних двадцяти років Джон дізнав національної та світової слави як художник, майстер та викладач бонсаю. Гошін став найвідомішим його витворам через доволі великий розмір композиції, адже це не просто дерево, а цілий кипарисовий ліс заввишки приблизно півтора метра. До того ж, як і у звичайному лісі, 11 дерев цього бонсаю розташовані дуже близько один до одного: таке розміщення карликових рослин потребувало неабиякої майстерності, терпіння та догляду. Головна складність створення бонсай-лісів полягає у тому, аби обрізати корені окремих рослин так, аби вони комфортно розміщалися поряд та були достатньо сильними, щоб живити дерева.

За словами куратора Національного музею бонсая та пеньцзіну Майкла Джеймса, від самого 1984 року і практично до самої смерті Джон щороку приходив до дендрарію, аби продовжити роботу над Гошіном. І дотепер команда музею намагається зберегти пам’ять про відданість Наки до навчання інших мистецтву бонсая, докладаючи усіх зусиль, аби доглядати за його шедевром настільки ж старанно, як це зробив би він сам.