Найближчими роками Сонце досягне піка активності — періоду, відомого як сонячний максимум, унаслідок чого Земля все частіше зазнаватиме геомагнітних бур, а їх інтенсивність неухильно зростатиме. Поведінка нашої зірки циклічна, і в минулому людям вже доводилося стикатися з екстремальними проявами її активності. У цій статті ми розповімо про найпотужнішу геомагнітну бурю в історії спостережень — Подію Керрінгтона.

Наприкінці літа 1859 року астрономи спостерігали на поверхні Сонця велику кількість плям. 1 вересня британський вчений Річард Керрінгтон вивчав один із найбільших кластерів дивних темних плям в атмосфері зірки, коли його увагу привернув яскравий спалах, що тривав майже 5 хвилин. Так астрономові вдалося побачити перший в історії науково зафіксований сонячний спалах та викид корональної маси, і в результаті ім’я Керрінгтона назавжди пов’язали з його руйнівними наслідками, які досягли Землі менш ніж за 48 годин.

Так звана Подія Керрінгтона — високошвидкісний потік заряджених частинок, що штурмом накрив нашу планету, — спричинила глобальний збій телеграфних систем. Ба більше, у деяких випадках обладнання постраждало від короткого замикання, яке вдарило операторів струмом, а телеграфні стовпи в різних куточках планети раптово почали іскрити та загорятися. Під час геомагнітної бурі деякі оператори змогли відправляти та отримувати повідомлення навіть після вимкнення живлення системи — завдяки посиленим сонячною плазмою атмосферним струмам. Полярні сяйва можна було спостерігати по всьому світу — навіть над Кубою та Гавайськими островами, а в північніших регіонах вони були настільки яскравими, що деякі люди прийняли їх за світанок, попри продовження ночі. Події того дня й досі вважаються найпотужнішою геомагнітною бурею в історії спостережень.

Сучасники Керрінгтона та сам Річард ще не знали, що розмір і кількість темних плям на поверхні Сонця безпосередньо пов’язані з його 11-річним циклом електромагнітної активності. На щастя, сучасні вчені мають більш чітке уявлення про поведінку нашої зірки. Багаторічний досвід спостережень уже багаторазово довів: коли Сонце наближається до свого максимуму, на його поверхні з’являється більше великих плям. Чим ближче зірка до піка активності, тим екстремальнішою стає її погода — частіше виникають спалахи та викиди корональної маси.

Сучасним ученим не доводиться гадати, як саме виглядала пляма, що спричинила найпотужніший спалах під час Події Керрінгтона: сам астроном зробив діаграму з зображенням кластерів плям, які він спостерігав 1 вересня 1859 року. Пізніше Річард передав свої записи до журналу Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, завдяки чому вони збереглися до наших днів. Учений зафіксував велику групу темних плям, діаметр яких він порівняв із діаметром Юпітера. Аналіз записів астронома у 2019 році показав, що того дня плями займали від 9 до 14% ширини сонячного диска. Це дійсно вражаючий розмір для сонячних плям, однак сучасні спостереження демонструють, що плями подібного розміру виникають не так уже й рідко. Наприклад, у листопаді 2003 року на поверхні зірки сформувався кластер аналогічного розміру AR486, який спричинив найпотужніший викид корональної маси в сучасній історії. На щастя, уся ця матерія дивом оминула нашу планету, не викликавши глобальної геомагнітної бурі.

Сьогодні вчені спостерігають чергове екстремальне зростання активності Сонця. Зокрема, практично щомісяця кількість і розміри сонячних плям перевищують прогнози NASA. На щастя, поки астрономи не зафіксували утворення кластерів, здатних спричинити потужний геомагнітний шторм, порівняний із Подією Керрінгтона. Втім, характер сонячної погоди наштовхує на думки про те, що наступний сонячний максимум настане раніше і буде значно інтенсивнішим за очікуваний. За розрахунками фахівців, найближчим часом ймовірність формування дійсно потужного викиду корональної маси невисока. Однак астрономи все одно продовжують пильно стежити за поведінкою зірки, щоб вчасно помітити ознаки наближення шторму.