Є безліч порад, як запобігти рясному сльозовиділенню під час нарізання цибулі: від заморозки цибулини або її нарізання під водою до використання окулярів для плавання та жуйки в процесі. Народні рекомендації дуже помітно варіюються за ефективністю та абсурдністю, тож пропонуємо дізнатися, як нарізати цибулю без сліз з погляду науки.

Фізики з Корнелльського університету провели дослідження, в якому знайшлося місце не лише для цибулі, але й для мініатюрної цибулевої гільйотини. Цибуля є частиною сільськогосподарського, кулінарного та культурного аспектів людського життя принаймні від 3000 року до нашої ери. Наприклад, стародавні єгиптяни вважали цибулю символом вічності через концентричну форму шарів цибулини, тому ці рослини часто розміщували в гробницях фараонів. Окрім використання в духовно-релігійній практиці, цибулю поважали і як лікувальний засіб та цінне джерело поживних речовин. Проте навіть після тисяч років активної взаємодії з цибулею люди не знайшли ефективної управи на дуже неприємну побічну дію цибулин, що виникає під час їхнього нарізання.

У процесі подрібнення цибулі в повітря виділяється пропантіалоксид у вигляді багатого на сірку спрею, який легко та швидко поширюється, подразнюючи очі та дихальні шляхи. Саме шляхи розповсюдження цього спрею стали фокусом дослідження корнелльських фізиків. Вчені змайстрували маленьку гільйотину з замінними сталевими лезами та пофарбували цибулю у чорний колір. Цей хід був потрібен не для того, щоб зробити процес, який викликає сльозовиділення ще більш похмурим та безрадісним: чорний колір шарів цибулини спрощував спостереження ступеня деформації тканин при взаємодії з різними лезами гільйотини. Дослідники завчасно заточили леза за допомогою абразивної плівки з оксиду алюмінію та виміряли товщину кінчиків лез за допомогою електронного мікроскопа. Далі цибулю нарізали не лише різними лезами, але й із різною швидкістю – від 0,4 до 2 метрів на секунду. З допомогою відеоспостереження вчені відстежували обсяг та швидкість руху крапель спрею.

Аналіз експерименту наочно продемонстрував, що з гострішими лезами кількість крапель була меншою – як і енергія їхнього руху. Чим тупішим було лезо, тим сильніше воно деформувало цибулю, перш ніж прорізати її шари. Як наслідок, в тканинах цибулини накопичувалася енергія пружної деформації та тиск, тому з них виділялося більше пропантіалоксиду, а його вивільнення було значно більш енергійним. У деяких випадках швидкість розповсюдження аерозольних часток речовини сягала 43 метрів на секунду. До того ж в повітрі краплини більше фрагментувалися, утворюючи справжній сльозогінний туман. За розрахунками дослідників, з тупішими лезами цибулини вивільняли у 40 разів більше подразнюючого соку, ніж із гострими. Вчені також помітили, що швидке нарізання генерувало учетверо разів більше аерозольних часток, ніж повільне. Варто зазначити, що це цікаве дослідження ще очікує на рецензування. Проте вже зараз з нього видається цілком очевидним, що гострий ніж та неспішний підхід стабільно мінімізують неприємні наслідки, які асоціюються з нарізанням цибулі.