Доведеться докласти неабияких зусиль, аби назвати хоча б якісь схожі риси між людьми та мурахами. Втім, виявляється, що, всупереч їхнім, здавалося б, непереборним відмінностям, обидва ці види дуже добре пораються із завданнями, які вимагають співпраці та передбачають транспортування об’єктів, набагато більших за них самих. Ця особливість надихнула дослідників з Науково-дослідного інституту імені Вейцмана провести експеримент із лабіринтом, в якому мурахи показали себе значно кращими командними гравцями, ніж люди.

Для цього цікавого експерименту Офер Файнерман та його колеги з Науково-дослідного інституту імені Вейцмана створили лабіринт, що базується на проблемі «вантажників і піаніно» – популярній головоломці, що використовується для оптимізації механік в робототехніці, а саме в плануванні руху. Замість класичного піаніно, учасники експерименту маневрували із Т-подібним об’єктом, намагаючись подолати лабіринт, що складався з трьох просторів, розділених тонкими перегородками.

Люди працювали над завданням як поодинці, так і групами до 26 осіб, а їхніми конкурентами стали дрібні мурахи Paratrechina longicornis, також відомі як божевільні через притаманні їм хаотичні та швидкі рухи. Мурахи поралися із головоломкою групами від однієї до 80 особин. За умовами експерименту люди не могли використовувати звичні методи комунікації з допомогою слів або жестів, аби імітувати природні обмеження комунікації комах. До того ж вони могли рухати об’єкт лише з допомогою спеціальних ручок, обладнаних динамометрами. Результати експерименту виявилися одночасно передбачуваними та несподіваними. Працюючи поодинці, люди працювали набагато ефективніше за мурах, покладаючись на стратегічне планування своїх дій для ефективного виконання завдання. Однак в груповому сетингу ситуація докорінно змінилася.

Колонії мурах, а особливо великі групи, демонстрували вражаючу координацію дій та високу здатність до вирішення проблеми. Мурахи працювали як єдине ціле, спираючись на колективну пам’ять. Вони швидко вчилися на помилках – своїх та сусідських, підлаштовуючись під дії групи для досягнення прогресу. На відміну від комах, людям в групах було складно виявляти проблеми та вкладатися у загальну мету. З обмеженнями вербальної та невербальної комунікації люди демонстрували гірші результати у групах, ніж під час самостійної роботи. Замість того, щоб використати потенціал групи, вони вдавалися до «жадібних» стратегій: тягнули ковдру (а точніше Т-подібний об’єкт) на себе, зосереджуючись на короткострокових успіхах у просуванні навіть за умови, що вони могли зашкодити спільному прогресу.

 На думку дослідників, такий розрив у груповій роботі людей та мурах можна пояснити особливою соціальною структурою мурашиних колоній. Вижити в дикій природі може виключно організована колонія, яка діє як єдиний «суперорганізм» зі спільними інтересами та злагодженою взаємодією. Водночас люди зіткнулися із проблемами в координації через розрізненість пріоритетів, що зводило нанівець будь-які переваги роботи в групі. Цей експеримент викрив складність феномену командної роботи та підходів до прийняття рішень в різних біологічних видів. У випадку мурах співпраця розширює можливості кожної особини, перетворюючи їхні колективні зусилля на щось набагато більше та ефективніше, ніж просто суму індивідуальних внесків. Людям, з іншого боку, важче реалізувати потенціал групової роботи, особливо в умовах обмеженої комунікації.

Вчені сподіваються, що ці висновки будуть корисними в майбутніх дослідженнях групової динаміки як у природі, так і в людському суспільстві. Вивчаючи сильні та слабкі сторони поведінки груп, вони розраховують пролити світло на те, як еволюціонувало явище спільної праці, а також знайти механіки до його оптимізації.

Джерело зображень: Weizmann Institute of Science