Старіння або неправильна організація мереж електроживлення та постійне зростання навантаження на них провокують перепади напруги, що можуть призвести до виходу електроприладів із ладу. Найефективнішим способом регулювання напруги принаймні в межах мережі кінцевого споживача є використання стабілізаторів. У нашій статті ми розповімо вам, на які параметри варто звертати увагу, щоб обрати відповідний для ваших обставин стабілізатор напруги.

Фазність

Насамперед необхідно визначитись із метою встановлення стабілізатора. Якщо треба підключати промислові пристрої, як-то трифазні генератори, бетонозмішувачі, насоси, електричні печі тощо, і мережа це дозволяє (380 В), то вам не обійтися без трифазного стабілізатора. Проте зазвичай більшість приватних будинків та квартир мають підключення лише до однофазної мережі (220 В), для якої знадобиться відповідний стабілізатор або стабілізатори. Як ви можете переконатись на прикладі магазину stabilizatori.com за посиланням https://stabilizatori.com/vuburaemo-stabilizator-dlya-bydunky, більшість моделей стабілізаторів підходять для побутового використання: як для цілої квартири або будинку, так і для окремих приладів.

Потужність

Одним із найважливіших критеріїв вибору стабілізатора є його потужність, що знову ж таки визначається тим, з якою метою ви бажаєте використовувати цей пристрій. Щоб визначити підсумкову допустиму потужність, варто продумати, які прилади він буде обслуговувати й порахувати їхню сумарну потужність. Проте варто зазначити, що деякі прилади, наприклад, холодильник, насос або мікрохвильова піч, використовують більш високий пусковий струм, через що їхнє споживання на старті значно перевищує номінальні параметри потужності. Обираючи стабілізатор напруги, це необхідно враховувати, щоб захист не спрацьовував під час кожного включення подібних приладів. Так, запас потужності має приблизно у 3-5 разів перевищувати сумарну номінальну потужність усіх пристроїв, що потребують стабілізації мережі. Оскільки потужність стабілізаторів вказують у ВА – вольт-амперах, підсумкове навантаження у ватах необхідно поділити на коефіцієнт потужності cosφ 0,7 або 0,8 (якщо в мережі багато приладів із нагрівальними елементами та електродвигунами). До отриманого значення варто додати запас у 10-30%.

Потужність стабілізатора визначає кількість приладів, що можна від нього заживити. Так, виділяють мережеві та магістральні моделі, що, відповідно, призначені для обслуговування окремих пристроїв, що вмикаються напряму до розетки стабілізатора, або для живлення всієї мережі приміщення, включно з освітленням.

Тип стабілізації

За принципом роботи стабілізатор може бути:

• • • електромеханічним
    • електронним
    • релейним
    • інверторним.

Електромеханічний або сервопривідний стабілізатор для регулювання напруги мережі використовує ковзний графітовий щітковий контакт, що пересувається за допомогою сервопривода. В основі такого пристрою лежить автотрансформатор, що забезпечує дуже плавне переключення напруги з високою точністю вихідного сигналу. Проте недоліком електромеханічних стабілізаторів є досить повільна робота, оскільки для встановлення струмопровідного контакту в правильне положення їм необхідна майже ціла секунда. Тому вони підходять для мережі, для якої типове постійне заниження або завищення напруги без різких стрибків. До того ж робота сервопривідного механізму супроводжується характерним шарудінням та гудінням, отже, якщо ви не хочете чути постійні сторонні звуки, такий стабілізатор варто виносити в окреме приміщення.

Електронні та релейні стабілізатори є ступінчастими, тобто кожна ступінь стабілізації відповідає окремому виводу автотрансформатору, що знаходяться в різних зонах обмотки, тож мають різний коефіцієнт трансформації напруги. Чим більше таких виводів має стабілізатор, тим меншим є крок регулювання між двома ступенями, тобто менше відхилення від цільової напруги. Ступінчасті стабілізатори відрізняються один від одного за типом комутації, тобто за способом підключення кожної ступені трансформації. Так, релейний стабілізатор працює за допомогою електромагнітних силових реле, а в електронних приладах ту ж роль виконують напівпровідникові перемикачі – симістори або тиристори.

Електронний, симісторний або тиристорний стабілізатор має два (в однофазних) або шість (у трифазних) напівпровідникових перемикачів, що дуже швидко реагують на коливання напруги, виконуючи трансформацію за 20 мілісекунд. Завдяки відсутності рухливих компонентів такі прилади працюють беззвучно та відрізняються великим терміном експлуатації і надійністю. Зазвичай вони мають багато ступенів трансформації із кроком приблизно у 5-10 В, чого більш ніж достатньо для побутової техніки, тому подібні моделі є найбільш розповсюдженими у квартирах та приватних домах. Існують також безступінчасті версії електронних стабілізаторів, у яких за допомогою додаткових схем досягається швидке лінійне регулювання напруги, але недоліком подібних пристроїв поки що залишається висока ціна.

Релейні стабілізатори діють за аналогічним принципом, але використання електромагнітних реле виявляється у дещо меншому ресурсі, ніж у напівпровідникових стабілізаторів. До того ж для перемикання ступенів трансформації їм необхідно трохи більше часу – до 100 мс (0,1 с). І нарешті, робота подібного механізму супроводжується клацанням, тобто це не найкращий варіант для встановлення в житлових приміщеннях. За стандартами ринку релейний стабілізатор є більш надійним та швидким, ніж електромеханічний, та дешевшим, ніж електронний. Проте зниження цін напівпровідникових технологій поступово нівелює цю різницю, тому симісторні прилади впевнено витісняють релейні з попиту.

Інверторні прилади є найсучаснішим, найшвидшим та найдорожчим типом стабілізаторів. Навідміну від інших типів, вони використовують не автотрансформатори, але інверторну технологію з подвійним перетворенням. Так, їх можна назвати онлайн ДБЖ (джерело безперебійного живлення) без акумуляторів. Принцип роботи інверторних стабілізаторів полягає у первинному випрямленні напруги (перетворенні змінного струму у постійний) з подальшим інвертуванням постійного струму у змінний, але вже з виправленним завдяки буферному конденсатору показником напруги. Такі прилади є беззвучними, а їхня затримка вимірюється не мілісекундами, а мікросекундами. До того ж вони мають великий робочий діапазон.

Точність стабілізації

Залежно від типу стабілізації, різні моделі мають розбіжності в точності стабілізації. Так електромеханічні та електронні лінійні прилади допускають відхилення від цільового значення напруги не більше 1-3%. Більшість електронних ступінчастих стабілізаторів забезпечують точність стабілізації в межах 2,5-7% (залежно від кількості ступенів), проте найбільш дорогі моделі з великою кількістю ступенів можуть регулювати напругу з точністю до 1%. На щастя, сучасна побутова техніка допускає відхилення від базової напруги у 220 В у межах 10%, проте, обираючи стабілізатор, варто ретельно вивчити вимоги всієї техніки, аби запобігти неприємним ситуаціям.

Робочий діапазон

Будь-який стабілізатор призначений для експлуатації в межах допустового діапазону напруги. Якщо напруга в мережі буде більшою або нижчою за зазначений діапазон, прилад не матиме механізмів для її трансформації. Ймовірніше за все, у такому випадку стабілізатори вимкне навантаження та сповістить про «аварію». Якщо ви знаєте, що для мережі у вашому регіоні більш типові певні відхилення напруги, на ринку представлені моделі, що мають зсунутий діапазон.

Монтаж та експлуатація

За видом монтажу можна виокремити мобільні та стаціонарні стабілізатори. Зазвичай мережевий стабілізатор із можливістю прямого підключення одного чи кількох приладів буде мобільним та мати вигляд великої вилки або подовжувача з великим корпусом. Стаціонарні пристрої можуть бути підлоговими або настінними. Під час монтажу необхідно враховувати ступінь нагрівання стабілізатора та встановлювати його в добре вентильованих місцях. До того ж ця техніка є чутливою до коливань температур та рівню вологості в приміщенні: занадто висока або низька температура та підвищена вологість негативно впливають на стабілізатор та ефективність його роботи.

Для зручності експлуатації також варто звернути увагу на інформаційне оснащення приладу. Так, більш дешеві моделі зазвичай виводять відомості про режим роботи за допомогою кольорових діодів, але все більше стабілізаторів обладнують дисплеями, що можуть містити дані про вхідну та вихідну напругу, наявність та ступінь навантаження, помилки або поломки та іноді навіть їхні причини.