Ігрунка карликова – найменша мавпочка на Землі

Карликова ігрунка – миле балакуче створіння із чудовим слухом, зором та слухом. Цей вид визнаний найменшою мавпою в природі, і, на жаль, він перебуває під загрозою вимирання.

Ігрунка карликова - найменша мавпочка на ЗемліCebuella pygmaea – карликова ігрунка родом з тропічних лісів Амазонки. Розмір цих мавпочок повністю відповідає їхній назві. Навіть дорослі особини виростають трошки більшими за мишу та цілком вміщуються у столовій ложці. За довжини тіла 12-15,5 см (не враховуючи хвоста) вони важать 100-120 грамів. Вони схожі на білок і мають дуже довге волосся на голові та щоках, що утворює мантію. Хоча карликова ігрунка харчується комахами, фруктами, квітами, бруньками та яйцями дрібних птахів, її улюбленими ласощами є смола дерев. Зуби мавпочки чудово пристосовані до вигризання в стволах дерев отворів, через які вона й видобуває смолу та сік. Cebuella pygmaea проводить своє життя серед дерев, спритно стрибаючи поміж ними завдяки довгим ногам та гострим кігтям.

Ігрунка карликова - найменша мавпочка на Землі Карликові ігрунки живуть доволі великими сім’ями та є дуже територіальними: вони мітять територію з допомогою пахучої субстанції, що допомагає їхнім одноплемінникам орієнтуватися в просторі. Зазвичай в родині ігрунок налічується до 6-10 особин: це батьки та різні за віком діти. Великий розмір ігрункових родин зумовлений тим, що найчастіше в них народжується не одне дитинча, а двоє чи навіть троє. Протягом кількох місяців від народження карликова ігрунка вагою всього 20 грамів живе на животі матері. У віці п’яти місяців дитинчата стають самостійними та починають вивчати світ за межами родинного гнізда разом із братами та сестрами. Цікаво, що у процесі виховання малечі беруть участь не лише батьки, але й старші брати чи сестри. Втім, з часом вони полишають дім, аби знайти партнера та створити власну сім’ю.

Ігрунка карликова - найменша мавпочка на Землі Через свої розміри карликова ігрунка фактично не може ефективно захищатися від хижаків. Тому для виживання в дикій природі їй завжди треба бути напоготові. Одним з найважливіших інструментів виживання для Cebuella pygmaea є активна голосова комунікація. Ці крихітні мавпочки починають балакати від раннього віку. Спочатку дитинчата лепечуть як людські діти, аби привернути увагу батьків, поступово вивчаючи діалект своєї групи. Голосовий репертуар ігрунок є дуже різноманітним: він змінюється залежно від відстані між особинами та ситуації. Наприклад, у разі небезпеки карликова ігрунка видає швидкий високий свист, схожий на крик пташки. Він дуже відрізняється від уривчастого стакато, котрим мавпа звертається до родича десь в глибині лісу, та дзвінкої трелі, звернутої до одноплемінника поблизу. Ігрунка також вміє відтворювати високі звуки, недоступні для людського слуху. До речі, діалект різних груп Cebuella pygmaea значною мірою визначається фоновим шумом навколишнього лісу.

Ігрунка карликова - найменша мавпочка на Землі Це дуже соціальні тварини, тому в їхньому побуті є багато прикладів поведінки, скерованих на активну взаємодію – балачки, ігри, догляд за хутром тощо. Така поведінка проявляється в них набагато частіше, ніж в інших приматів. До того ж вони дуже рідко проявляють відкриту агресію як до своїх одноплемінників, так і до членів інших груп чи інших видів тварин. На думку дослідників, певною мірою саме через тісну взаємодію груп карликова ігрунка є дуже вразливою перед небезпеками.

Ігрунка карликова - найменша мавпочка на ЗемліВиживаючи у фрагментованому через людську діяльність ареалі, ці мавпочки вимушені частіше контактувати з іншими видами та людьми: ці контакти нерідко призводять до інфікування раніше ізольованих популяцій новими для них захворюваннями. Вчені мають докази про подібні випадки із вимиранням цілих груп ігрунок від жовтої гарячки та герпесу, а також, ймовірно, їхні популяції можуть постраждати від малярії, денге та коронавірусів. І нарешті, вирубка лісів позбавляє цих мавпочок не лише місця для життя, але й улюблених ласощів – фруктів, соку та смоли.

Прагнучи зберегти цих дивовижних тварин, вчені відстежують їхні групи, аби зрозуміти, яким деревам вони надають перевагу. Ця інформація необхідна для відновлення лісів Амазонки, що є важливим кроком назустріч підтриманню та відродженню популяцій унікальних видів регіону, до числа котрих входить і Cebuella pygmaea.

Автор фото: Neil Ever Osborne

Поділитися в соцмережах

Залишити відповідь