Вчені та студенти витратили роки на документування та оцифрування величезного, єдиного у своєму роді збірника сотень середньовічних японських віршів. На його сторінках вилилося натхнення не низки авторів, а однієї жінки – Мурасакі Сікібу. Вона написала ці вірші у XI столітті як частину більшої книги – «Повісті про Ґендзі», яку вважають найстарішим романом у світі.
«Повість про Ґендзі» є одним з найвизначніших творів японської літератури – і не тільки через її поважний вік. Це також один з найдовших романів в історії, що містить понад 500 000 слів. Його авторкою була придворна пані, «фрейліна» періоду Хейан Мурасакі Сікібу. Це історія кохання, пригод та інтриг, з яких складається життя принца. У 1300 сторінок роману вплітаються 795 віршів, кожен з яких написаний з погляду 118 окремих персонажів, включаючи матерів, слуг, імператорів, коханок та самого Ґендзі. Ці вплетення не були ліричною вигадкою Мурасакі. Поезія була популярною формою спілкування як у письмовій, так і в усній формі протягом періоду Хейан. Отже, за допомогою віршів Сікібу лиш яскравіше відображала свою епоху. Щоб зробити це в такому масштабі, людині потрібен неабиякий талант.
За словами доцента кафедри японської літератури та порівняльного літературознавства Бостонського університетського коледжу мистецтв і наук Дж. Кіта Вінсента, вміння висловити думки різних персонажів через вірші, які вони могли б написати – це надзвичайний літературний подвиг. Варто зазначити, що наслідувачі Мурасакі у літературному ремеслі та найвидатніші поети Японії навіть через 200 років після видання її книги казали: «Неможливо стати поетом, не вивчивши напам’ять «Повість про Ґендзі». Хоча сучасники письменниці надавали більшу перевагу поетиці, сучасну аудиторію значно більше приваблює сюжет і динаміка взаємодії персонажів. Вінсент бачив цю змінну сприйняття на власні очі, коли розбирав твір зі своїми учнями. На його думку, втрата інтересу до форми роману була проявом неповаги до Сікібу та до самого твору. Тому близько десяти років тому вчений винайшов оригінальний спосіб донести до студентів значення поетичної складової роману – створити базу даних поезії з «Повісті про Ґендзі».
Дослідник пояснив, що цей проєкт спонукав читачів сповільнитися та звернути більше уваги на вірші та те, як їхня форма відображає думки персонажів або їхній статус. Починаючи з осені 2016 року, Вінсент пропонував своїм студентам додаткові бали за пошук та внесення різних перекладів віршів Ґендзі в одну (дуже велику) електронну таблицю. Сьогодні існує чотири основні переклади всього роману англійською мовою, а також один переклад, зосереджений лише на віршах. Отже, разом з оригіналом, написаним пізньою старояпонською мовою, таблицю наповнили майже 4000 записів. Студентів не могло не здивувати те, наскільки різними могли бути версії перекладів, як в них проявлявся стиль перекладачів. Отже, ідея цього аналізу полягала в тому, щоб через сприйняття творів у п’яти різних версіях дійти до оригінальної думки автора.
За оцінками Вінсента, приблизно 150 студентам знадобилися сотні і сотні годин, які розтягнулися на понад шість років, щоб отримати повноцінну та багатогранну збірку. Подальше залучення людей, зокрема майстрів з дизайнерської фірми, якою керував партнер Вінсента, протягом наступних кількох років призвела до створення динамічного, детального вебсайту, присвяченого віршам Ґендзі. На сайті Genjipoems.org міститься детальна інформація про місце кожного вірша в загальній структурі роману, особливості його форми, літературні прийоми та алюзії. Є навіть дані про те, у яку пору року було написано та прочитано вірші, а також про те, скільки років було самому принцу на той момент. Завдяки йому тепер не лише студенти, але й всі охочі можуть оцінити одну з найчастіше ігнорованих частин японського епосу.
