У руїнах Золотого будинку імператора Нерона археологи відшукали цілу колекцію стародавніх пігментів, які майстри використовували для розпису стін величного мармурового імператорського палацу дивовижними фресками приблизно 2000 років тому. Найнезвичайнішою знахідкою дослідників стала величезна грудка «єгипетського синього» – рідкісного синтетичного пігменту, що вважається найдавнішим та протягом тисячів років цінується майстрами за неймовірне сяйво та стійкість.

У палаці імператора археологи виявили амфори з жовтою вохрою та глечики з червоними пігментами, як то реальгар та червона вохра. Дослідники також знайшли басейни, в яких давні ремісники змішували пігменти з водою. Проте справжньою зіркою цього кольорового шоу став суцільний шматочок унікального блакитного пігменту. За словами директора Археологічного парку Колізей, що опікується територією Золотого будинку, Альфонсіни Руссо, цей пігмент має неймовірної глибини синій колір, що завжди зачаровував митців. На відміну від реальгару або вохри, що трапляються на землі природно, єгипетський синій – це повністю синтетичний матеріал. Його виробляють, випалюючи суміш кремнезему, вапняку та мінералів, що містять мідь та карбонат натрію, за високої температури. Багато дослідників вважають, що він є найдавнішим синтетичним пігментом, відомим людству.

Як можна здогадатися за назвою цього розкішного блакитного пігменту, його походження пов’язують із Давнім Єгиптом. Перші свідчення його існування датуються третім тисячоліттям до нашої ери. Відтоді єгипетський синій на багато століть став невіддільним елементом мистецтва та дизайну, слугуючи прикрасою для давньоєгипетських портретів, фаянсових похоронних статуеток тощо. У першому столітті до нашої ери римський архітектор Вітрувій записав рецепт цього пігменту у своєму трактаті De Architectura, описуючи, як він поширився середземноморським світом та знайшов новий дім у молодій Римській імперії. Зразки єгипетського синього знаходили в декораціях Терм Тита у Римі та на стінах Помпеїв.

Нерідко вчені знаходять сліди цього дивовижного пігменту, що є недоступними для людського ока. Наприклад, з допомогою люмінесцентної мікроскопії дослідникам з Британського музею вдалося встановити, що колись єгипетський синій прикрашав собою мармур Парфенону. Однак для виявлення зразка єгипетського синього в Золотому будинку імператора Нерона археологам точно не знадобилося б вдаватися до мікроскопії: вчених вразив колосальний розмір цього «зливка» – за довжини понад 15 см він важить 2,3 кг. На думку дослідників, розмір цієї грудки пігменту свідчить про його широке використання у фресках палацу. До того ж його наявність в асортименті художників можна вважати доказом їхньої високої майстерності. Археологи хотіли б дізнатися, чи цей зразок єгипетського синього було експортовано з Єгипту, наприклад, з Александрії, або виготовлено на місці – в одному з римських виробничих центрів, зазначених у трактаті Вітрувія, як то в Кумі, Літернумі або Поццуолі.

Упродовж багатьох століть дослідники вважали, що рецепт пігменту було втрачено на віки після занепаду Римської Імперії, доки у XIX столітті його заново не відкрив британський хімік Гамфрі Деві. Однак останніми роками вчені знаходять усе більше прикладів використання єгипетського синього в роботах мистецтва епохи Відродження. Зокрема, його виявили на картині Джованні Батіста Бенвенуто 1524 року «Свята Маргарита», на фресці Рафаеля 1512 року «Тріумф Галатеї» та ін. Відомо, що той же Рафаель та інші митці полюбляли прогулюватися руїнами Золотого будинку імператора Нерона, милуючись фресками, зробленими у першому столітті нашої ери. Ймовірно, використання єгипетського синього у цих фресках надихнуло наступні покоління італійських художників до відтворення цього пігменту та його залучення до своєї творчості.