На перший погляд, бар Шона, розташований в ірландському місті Атлон на межі графств Вестміт і Роскоммон, нічим не вирізняється серед подібних колоритних закладів. Заклад, який знаходиться в історичній частині міста біля руїн нормандського замку, був визнаний найстарішим пабом у Європі у 2004 році, але тепер його власники прагнуть довести, що бар Шона є найстарішим баром у світі.
Про давнє минуле бару Шона довгий час не здогадувалися навіть його власники. У 70-х роках ХХ століття під час ремонтних робіт працівники виявили незвичну конструкцію приміщення та стародавні артефакти. Під численними шарами шпалер і фарби ховалися стіни, виконані у вигляді плетива з вербових прутів та кінського волосся, обмазаного глиною. Такий метод побудови несучих конструкцій був типовим для так званих темних віків європейської історії.
Співробітники Національного музею Ірландії вивчили стародавні артефакти, виявлені під час ремонту будівлі, наприклад, старовинні монети, а також провели радіовуглецевий аналіз окремих компонентів його конструкції – глини, дерева тощо. Згідно з результатами аналізу, історія бару Шона розпочалася понад 1100 років тому, у 900 році н. е. Це означає, що пиво в цьому пабі подавали ще до поразки та вигнання вікінгів з Ірландії, до англо-норманського вторгнення і до винайдення віскі, елю та темного пива, які сьогодні сприймаються як синоніми традиційного ірландського пабу.
За честь називатися найстарішим баром Європи змагалося кілька закладів: The Bingley Arms у селі Бардсі – 953 рік, придорожній готель The Skirrid Mountain Inn поблизу Абергавенні – 1110 рік, Ye Olde Trip to Jerusalem у Ноттінгемі – 1189 рік і Brazen Head у Дубліні – 1198 рік. Усі ці заклади надавали свої послуги протягом сотень років з покоління в покоління, але у 2004 році Книга рекордів Гіннеса офіційно визнала бар Шона найдавнішим безперервно діючим баром на території Європи. Ймовірно, існували ще давніші заклади, але більшість будівель раннього Середньовіччя не збереглися до наших днів.
Наявні артефакти та результати радіовуглецевого аналізу не дозволяють точно встановити дату заснування бару Шона, проте відомо, що спочатку на цьому місці існував придорожній готель Luain’s Inn. Заклад знаходиться на західному березі найбільшої ірландської річки Шаннон, русло якої проходить майже через увесь острів. Ця річка була потужною артерією, що підтримувала життя середньовічної Ірландії. Північніше від сучасного Атлона річка розливається у велике озеро Лох-Рі (Озеро Королів) завширшки понад 12 км, південніше Атлона її річище поглиблюється, а течія стає швидшою і небезпечнішою. На відносно спокійній ділянці річки Льюейн Мак Льюїдіч вирішив побудувати готель, щоб допомагати мандрівникам, які перетинали бурхливі потоки річки Шаннон, пропонуючи затишне місце для відпочинку і кухоль медовухи. Ймовірно, саме з цього перевалочного пункту виросло невелике поселення, на місці якого стоїть сучасний Атлон.
Всередині бару Шона панує атмосфера старовини, яку підкреслюють елементи інтер’єру. Більшість артефактів, виявлених під час капітального ремонту в 1970-х роках, зберігаються у Національному музеї Ірландії, проте деякі з них досі можна побачити у самому барі. Серед багатьох стародавніх артефактів – малюнків, документів, монет, інструментів і забутих речей – виділяється фрагмент плетеної стіни, яка колись була частиною будівлі пабу. Хоча сучасну будівлю бару не раз перебудовували і модернізували, її інтер’єр зберіг колишній характер і колорит. Сьогодні відвідувачі бару Шона можуть насолодитися тут традиційним ірландським елем або медовухою і послухати історії про заклад та навколишні легенди, що передаються з покоління в покоління.
На початку ХХ століття ірландський письменник Джеймс Джойс писав у своєму романі «Улісс», що навряд чи можливо пройтися ірландським містом, не зустрівши на своєму шляху хоча б один паб. Сто років потому після публікації книги ця фраза досі відображає місцеві реалії. Останнім часом деякі жителі Ірландії стали сприймати цю фразу як виклик, у результаті в мережі періодично з’являються спеціально розроблені маршрути, які допомагають гостям і жителям ірландських міст уникнути спокуси зайти в паб. На жаль, замість атмосферних закладів з унікальною історією все частіше з’являються паби-одноденки, які спотворюють саму ідею традиційного ірландського бару.
