Навігація поблизу Антарктики помітно ускладнилася, адже найстаріший та найбільший у світі айсберг A23a врешті вирвався зі своєї «водяної пастки» біля Південних Оркнейських островів та рухається на північ під дією Антарктичної циркумполярної течії.

Один із найнеприємніших аспектів айсбергів полягає у тому, що при всій своїй величності та красі ці гігантські льодові брили становлять небезпеку для тварин та людей (найвідомішим прикладом того є трагічна історія Титаніка та десятків інших кораблів). Водночас, всупереч кремезному розміру, зазвичай це доволі ефемерні та тендітні об’єкти. Відколовшись від свого льодовика, вони рухаються на північ або на південь, залежно від місця «народження», та швидко розсіюються, танучи у тепліших водах. Саме тому такі ознаки, як «найбільший» або «найстаріший» зазвичай є вкрай тимчасовими епітетами. Так, A23a, що знову увійшов у заголовки міжнародних ЗМІ, не є найбільшим в історії. Цей титул належав айсбергу B-15, який відколовся від шельфового льодовика Росса у 2000 році. Ба більше, він не є найбільшим серед айсбергів останніх років: ним був A-68, що покинув шельфовий льодовик Ларсена у липні 2017 року. Втім, A23a є найбільшим айсбергом довгожителем на цей час.

 Хоча в історії бували й більші айсберги, A23a важко назвати маленьким льодовим кубиком. Так, під час останніх вимірювань його площа сягала 3900 квадратних кілометрів, що вдвічі більше за Великий Лондон. За оцінками експертів, цей шмат льоду важить приблизно трильйон тонн, що відповідає вазі 250 мільярдів африканських слонів. Варто зазначити, що звання найстарішого айсберга належить йому по праву, адже він відколовся від свого материнського льодовика Фільхнера ще в 1986 році. Невдовзі після того він міцно застряг в рельєфі морського дна й залишався у своїй льодовій в’язниці аж до 2020 року, коли йому таки вдалося просунутися вглиб моря Ведделла. А потім справа знову зайшла в глухий кут.

Приблизно у квітні 2024 року айсберг A23a зіткнувся з явищем, відомим як стовп Тейлора. Простими словами, це гігантський вихор, що утворюється обертовим стовпом води над підводними горами. Протягом кількох місяців айсберг перебував у цій пастці, рухаючись практично по колу. Нещодавня супутникова зйомка показала, що він врешті вирвався на свободу та продовжив шлях предків на північ – назустріч субантарктичному острову Південна Джорджія, розташованому на 54° південної широти. Спостереження за долею A23a становить не лише статистичний інтерес. Такі величезні льодові брилі з часом виділяють не лише неймовірну кількість прісної води, але й масу мінеральних поживних речовин. Це може бути корисним для екосистем у відкритих водах, однак у разі наближення до суші нижня частина крижини може нашкодити прибережній екосистемі, пошкоджуючи придонну флору та фауну й заливаючи її прісною водою. Саме таку загрозу цей айсберг становить для Південної Джорджії шельфовій зоні навколо острова.