Згідно з останнім офіційним спільним дослідженням Китаю та Непалу, чиї кордони проходять по хребту Махалангур-Гімал, висота гори Еверест сягає 8848,86 метра над рівнем моря. Однак не можна ігнорувати того, що Гімалаї та їхній найвищий пік щороку потрохи зростають. На інших планетах Сонячної системи є гори, порівняно з якими навіть Джомолунгма виглядає крихітною, то ж чи існують якісь ліміти висоти земних гір? Наскільки високим може стати Еверест, перш ніж він припинить зростати?

Варто зазначити, що Еверест – не єдиний монструозний пік Гімалаїв. Поряд із ним є немало гігантів, а саме – 10 з 14 найвищих гір нашої планети заввишки понад 8000 метрів. Із таким оточенням важко усвідомити реальний розмір Джомолунгми. За словами дослідників, це схоже на спроби виявити найвищого гравця в баскетбольній команді: вони всі дуже високі, але хтось однаково буде хоч трошечки вищим. Історія вимірювання найвищої гори у світі почалася в 1852 році. Чарльз Дікенз тільки почав публікацію свого романа-серіала «Холодний дім», в Північній Америці стартували випробування першого пожежного автомобіля з паровим двигуном, а в Азії геодезісти Радганат Сикдар і Майкл Геннессі взялися за вивчення територій, що перебували під контролем Британської імперії, з допомогою тригонометрії для більш ефективного використання ресурсів.

Одним з об’єктів їхнього дослідження був так званий Пік XV. З допомогою тригонометрії Сикдар вимірював горизонтальні та вертикальні кути цього піку по відношенню до інших гір, чиє розташування та висота були йому відомі. Згідно з його розрахунками, висота Піка XV становила 8839,8 метра. Його назвали Еверестом на честь керівника геодезичної служби Британської Індії сера Джорджа Евереста, але пізніше стало відомо оригінальне ім’я гори на місцевому тибетському діалекті – Джомолунгма «Богиня Мати Світу». Хоча відтоді технології вимірювання гір значно змінилися та розвинулися, розрахунки Радганата виявилися надзвичайно близькими до реальності.

Втім, дослідники не полишили спроб дізнатися висоту Евересту з максимальною точністю. Тож у 1954 році індійські дослідники встановили, що висота піка становить 8848 метрів, але у 2005 році китайські вчені наміряли майже на 4 метри менше – 8844,43 метра. І нарешті, у 2020 році спільна китайсько-непальська команда встановила, що Еверест є на 0,86 метра вищим, ніж вважали їхні індійські колеги. Ці розбіжності у вимірюванні переважно були пов’язані із використанням різних методик для визначення висоти Джомолунгми. До того ж є певні політичні та теоретичні спори, зокрема стосовно того, чи можна вважати величезну снігову шапку на вершині гори її частиною. Однак, можливо, хоча б частину цих розбіжностей можна пояснити тим, що Еверест продовжує рости.

За оцінками експертів, приблизно 200 мільйонів років тому на початку Юрського періоду, коли на Землі з’явилися перші динозаври, скелясті вапнякові вершини сучасного Евересту були дном океану. Після розпаду Пангеї від Гондвани відокремився так званий Кімерійський материк (або Індійська плита), який перетнув океан Тетіс та зіткнувся з Лавразією. Сила зіткнення цих земних мас змусила більш ніжну та тонку океанічну плиту сповзти під Лавразію, створюючи зону субдукції, поки океан не зник з лиця Землі. Тим часом Лавразія почала підминати Індійську плиту під себе, але через те, що континентальні плити є більш твердими та міцними, вона видавила величезну масу земної кори попереду себе, зім’явши її у складки. Зрештою вони виросли у Альпійсько-Гімалайських гірський пояс, до якого належать Піренеї, Альпи, Карпати і Гімалаї.

Приблизно 15-17 мільйонів років тому пік Евересту досягав висоти 5000 метрів. Втім, процес орогенезу (створення гір) не зупинився і до наших днів. За розрахунками вчених, Індійська плита продовжує рух на північ зі швидкістю 5 см на рік, завдяки чому Еверест щороку зростає приблизно на 4 мм, у той час як деякі інші ділянки Гімалаїв набирають до 10 мм зросту на рік. Однак на висоту гір впливають не лише тектонічні процеси, але й ерозія, що поступово сточує їхні піки вітрами та опадами. На щастя, поки що вапняки Джомолунгми залишаються захищеними від проявів стихії надійною сніговою шапкою. Проте можливість їхньої підтримки також є лише питанням часу. Для високих гір критичним є значення кутів скель відносно до низин – вони можуть стати настільки крутими, що в один момент скеля не втримає ваги своєї снігової шапки, яка зійде лавиною, оголюючи схили для ерозії.

Дослідники зазначають, що вплив ерозії на висоту гір не є однозначним. За даними проєкту St Elias Erosion Tectonics Project, полегшення земної кори внаслідок ерозії також може призводити до підняття її ділянок. Так, завдяки зменшенню ваги гори тектонічним плитам стає легше штовхати її догори. Схожий ефект спостерігається в зонах, уражених останнім льодовиковим максимумом (північ Європи, Сибір, Канада, район Великих озер, Антарктида тощо). Величезна вага льодовика спричинила занурення літосфери, але з його відступом відбувся так званий післяльодовиковий відскок. За думкою дослідників, зменшення площі льодовиків в Гімалаях призвело до підвищення регіону на 1-4 мм на рік. На легкість земної кори в цьому регіоні також впливає зміна річищ місцевих водойм. Згідно з одним із досліджень, тисячі років тому річка Арун, що пролягає через Гімалайських хребет, поглинула іншу річку, що призвело до посилення ефекту річкової ерозії. «Вигризаючи» свою ущелину по 4-8 мм за рік, Арун могла зменшити масу земної кори, спровокувавши «відскок».

У 1980-х роках дослідники з Кавендіської лабораторії спробували змоделювати ліміти висоти Евересту, враховуючи силу земного тяжіння, силу руху тектонічних плит та міцність гірської породи. За їхнім власним визнанням, ці розрахунки не мали нічого спільного із серйозною геофізикою. В ідеальному світі Еверест міг би вирости до 45 км. Втім, у реальному світі цьому заважає декілька дуже суттєвих чинників: особливості земної атмосфери та погодоутворення, а також скінченність тектонічних сил. Рано чи пізно земна мантія охолоне, а літосферні плити застигнуть, й умови для орогенезу просто зникнуть. Учені вважають, що Евересту не судилося досягти висот Олімпу – найвищої гори Сонячної системи, розташованої на Марсі. Ба більше, навіть сьогодні він не є рекордсменом у швидкості зростання серед гір. Можливо, у майбутньому його перевершить один із його сусідів, наприклад, пік Нанга Парбат, що має 8126 метрів заввишки та зростає на 7 мм щорічно.