Знайомтеся, це Sphenodraco scandentis – ящіркоподібна рептилія, яка розділяла Землю з динозаврами в пізньому юрському періоді приблизно 145 мільйонів років тому. Її випадково ідентифікував палеонтолог, який впізнав та об’єднав половинки однієї скам’янілості, які зберігалися в різних музеях.

Палеонтолог Віктор Беккарі переглядав скам’янілості рептилій, що зберігаються в Лондонському музеї природної історії, коли один з екземплярів змусив його замислитися. Скам’янілий скелет ящіркоподібної рептилії здавався йому незвично знайомим. Пізніше він згадав, що бачив відбиток схожого звіра в Музеї природознавства Зенкенберга у Франкфурті. Подальше дослідження зразків показало, що вони не просто дуже схожі, але є половинками одного цілого. Схоже, майже століття тому хтось розколов пласку плитку зі скам’янілістю надвоє, залишивши скелет в одній половині, а його відбиток – в іншій. На думку Беккарі, у 1930-х роках комусь здалася привабливою думка подвоїти прибуток, продавши половини однієї фосилії окремо. Очевидно, жоден з покупців не мав уявлення про існування другої вцілілої половини, тому зв’язок між ними був втрачений на десятиліття.

Окрім того, що Віктор та його колеги возз’єднали скам’янілість, вони також впізнали у ній абсолютно новий вид рептилії, раніше не відомий науці. Дослідники описали вид Sphenodraco scandentis, який належав до ряду дзьобоголових. Поки величезні динозаври крокували землею протягом тріасового, юрського та крейдяного періодів, ці маленькі ящіркоподібні істоти метушилися у них під ногами. Сьогодні в живих залишився всього один вид з ряду дзьобоголових – туатара або гатерія, найбільша рептилія Нової Зеландії, яка є реліктовою (такою, що проіснувала майже 200 мільйонів років без істотних змін морфології).

Вивчаючи скам’янілі останки Sphenodraco scandentis та порівнюючи їх із комп’ютерними томографіями різних сучасних ящірок, дослідники змогли сформувати уявлення про спосіб життя вимерлої істоти. Ця рептилія мала коротке тіло та довгі кінцівки з довгими пальцями, подібно до агамових ящірок з роду Bronchocela або Draco. Виходячи з пропорцій тіла викопної рептилії та уподобань стосовно середовища ящірок Bronchocela або Draco, палеонтологи припустили, що представники цього доісторичного виду проводили більшу частину свого життя серед дерев. Його фосилію було знайдено на півдні Німеччини у шарі породи під назвою зольнгофенський вапняк. Серед палеонтологів цей регіон відомий добре збереженими скам’янілостями пізнього юрського періоду, коли на цій території існувало субтропічне море з островами.

З Зольнгофенського вапняку походять численні фосилії дзьобоголових рептилій. На жаль, палеонтологи початку XX століття не присвятили достатньо часу дослідженню навіть тих скам’янілостей, що збереглися практично повністю. Історично склалося, що дослідники давали їм доволі розпливчасті описи та мали тенденцію об’єднувати схожі на вигляд екземпляри, знайдені в одній місцевості, в один рід. Так, наприклад, всіх рептилій з довшими кінцівками записували до роду Homoeosaurus, а з коротшими – до Kallimodon. Це також пояснює, чому відбиток скам’янілості з німецького музею довгий час класифікувався як такий, що належав до виду Homoeosaurus maximiliani. При більш детальному вивченні фосилії Беккарі та його колеги помітили, що її зуби та тазостегнові кістки не відповідали морфологічним характеристикам цього виду. Тепер, коли їм вдалося правильно визначити ідентичність доісторичної істоти, справедливість відновлено. Їхнє дослідження демонструє, що в майбутньому у музейних колекціях всього світу можна здійснити ще немало відкриттів нових видів.