Вчені вивчили поведінку чотирьох видів Номаскусів у дикій природі та в неволі й дізналися, що самиці гібонів полюбляють танцювати на публіку.

Рухи, схожі на танець, притаманні деяким представникам тваринного царства: птицям, бджолам та ін. Протягом багатьох років вчені не мали яскравих свідчень подібної поведінки серед інших сухоносих приматів, окрім людей. Саме цей контекст робить відкриття танців гібонів ще більш цікавим та захоплюючим. Ба більше, згідно зі спостереженнями дослідників, хист до танців мають лише самиці, що є дуже незвичним для тварин. Масштабне дослідження підтвердило, що найближчі родичі людей – гомініди (бонобо, орангутанги, горили та шимпанзе) не вдаються до танців, а от серед малих людиноподібних мавп знайшлися поціновувачі ритмічних рухів. За словами його авторів, раніше деякі їхні колеги описували цю поведінку як танці роботів, але їм танець самиць гібонів здався значно більш схожим на voguing.

Вчені спостерігали за Номаскусами в різних контекстах, вивчаючи три головних аспекти танцювальної поведінки: чи є рухи навмисними, ритмічними та виконаними в межах певної структури. Гібони продемонстрували, що їхні танці не є випадковими рухами. Самиці беззаперечно усвідомлювали умисність своїх рухів, очікуючи, що вони привернуть чиюсь увагу. Про це свідчив той факт, що під час танцю тварини дивилися навкруги, ніби очікуючи уваги та оплесків від глядачів. Рухи гібонів мали доволі чіткий ритм та структуру. За словами професора Прітті Патель-Гросс, в людських танцях ми можемо бачити, як окремі па поєднуються у зв’язки. На прикладі Номаскусів її колеги помітили, що послідовності рухів мавп також були об’єднані у групи.

 Дослідники поки що не дійшли висновку про еволюційні причини того, що самиці гібонів навчилися танцювати. У дикій природі танцювальна поведінка самиць найчастіше проявлялася при взаємодії із самцями для розмноження, але в неволі voguing траплявся і в інших контекстах. Так, тварини використовували танець, аби розпочати дружнє спілкування з іншими особинами, попросити почухати спинку або вимагати смаколиків чи пестощів від людей. Іноді мавпи також вдавалися до танцю, коли були дуже чимось схвильованими або розчарованими. Найголовніше, що така поведінка була притаманна виключно самицям гібонів, що досягли віку статевої зрілості.

Навмисна природа, ритмічність та структурованість рухів свідчать про те, що танці Номаскусів розділяють немало характеристик із людськими. Однак дослідники не впевнені у наявності близького зв’язку між подібною поведінкою в людей та гібонів, адже останній спільний пращур людини та малої людиноподібної мавпи жив більш як 20 мільйонів років тому. Тому в майбутньому вченим було б дуже цікаво дослідити, чому з погляду еволюції хист до танців розвинувся в одних приматів та виявився повністю відсутнім в інших.