Японські вчені виявили, що коти мають краще сприйняття мови за простими показниками, ніж діти ясельного віку. Згідно з новим дослідженням, ці тварини в середньому в 4 рази швидше формують асоціації між зображеннями та словами.

Мова – це один із найважливіших інструментів міжлюдської комунікації. Проте здатність розуміти мовлення не є унікальною для Homo sapiens. Наприклад, деякі людиноподібні мавпи можуть пов’язувати звучання слів із зображеннями або навіть писемною мовою, а жако розуміють та навіть відповідають на інструкції, сказані голосом. Собаки дуже добре піддаються тренуванню, завдяки чому їх можна навчити розуміти прості слова та реагувати на них певним чином. Водночас ми дуже мало знаємо про стосунки з мовою іншого одвічного компаньйона людини – котів. За словами ветеринара Карло Сіракуси з Університету Пенсильванії, усе більше досліджень доводять, що представники родини котячих розпізнають звук людської мови та використовують взаємодію з нами як інструмент розв’язання побутових проблем. Інші дослідження демонструють, що коти реагують на вказівки, розуміють не лише власне ім’я, але й імена знайомих їм людей та тварин. Однак чи мають вони більш загальне уявлення про зв’язок мови та об’єктів?

Аби перевірити це, Сахо Такагі та її команда з Університету Азабу в Японії влаштували 31 дорослому коту гру в слова й картинки, яку використовують для оцінки таких самих здібностей в маленьких дітей. Хвостатим показали два мультфільми з записами голосів їхніх господарів, які повторювали видумані слова на фоні відео. У першому ролику було зображено червоне сонце, що отримало назву «parumo», а в другому – синій єдиноріг під назвою «keraru». Ці відео відтворювали по колу, поки котам не набридло, і вони стали приділяти змісту роликів менш як 50% уваги. Після короткої перерви їм знову включили ці мультфільми, помінявши місцями звукові доріжки. Тож тепер на фоні сонця їхні господарі повторювали слово «keraru», а на фоні єдинорога – слово «parumo».

Спостерігаючи за поведінкою тварин, вчені зазначили, що ця зміна помітно збентежила їх. Коти зберігали фокус на екранах приблизно на 15% часу довше. За словами Такагі, деякі «добровольці» відреагували на заміну голосового супроводу зображень дуже виразно: їхні мордочки були дуже зосередженими, а зіниці розширеними. Те, що коти помітили цю зміну та були явно спантеличені нею, може слугувати хорошим доказом на користь того, що вони вже встигли створити асоціації між словами та зображеннями. Ба більше, вони зуміли зробити це після перегляду всього двох дев’ятисекундних повторень роликів – значно швидше за малюків, яким для формування аналогічного зв’язку знадобилося принаймні 4 повтори 20-секундних мультфільмів.

Втім, Сахо та її колеги закликають не переоцінювати результатів їхнього дослідження, адже вони порівнювали дорослих особин одного виду з незрілою особиною іншого. Ймовірно, більш доречним було б порівняння успіхів котів з результатами інших одомашнених тварин, наприклад, собак. Водночас необхідно враховувати ключові еволюційні відмінності та обмеження когнітивних досліджень, у яких залучені представники інших видів. Можливість оцінювати поведінку людей є вродженою, але аналіз розумових здібностей інших тварин через людську призму може призводити до появи упереджень та хибних висновків. Однак дослідники з Університету Азабу впевнені, що обрана ними методика оцінки котів була достатньо ефективною, аби сказати, що коти дійсно вміють створювати асоціації між усним мовленням та візуальними образами. Втім, питання про те, чи ця здібність є вродженою або продуктом доместикації, залишається відкритим.