Свіжий, хрумкий та ситний – салат «Цезар» успішно підкорює серця гурманів по всьому світу: у «Пузатій хаті» за кутом або модному мішелінівському ресторані. Завдяки доволі простим та доступним інгредієнтам він є дуже гнучкою стравою, яку легко спростити або, навпаки, прикрасити, нашаровуючи додаткові нестандартні смаки. Саме тому його рецепт у 1953 році було визнано найвеличнішим серед тих, що виник за останні 50 років (за версією International Society of Epicures), а сам він не залишає меню ресторанів по всій планеті навіть через понад 100 років свого існування.

Салат «Цезар» народився у 1924 році у мексиканському прикордонному місті Тіхуані, де італійський іммігрант Цезар Кардіні відкрив ресторан Restaurante Caesar’s, аби привернути увагу американських відвідувачів, що воліли знайти розраду від сухого закону у США. За легендою, у гамірний вечір четвертого липня переповнений відвідувачами ресторан майже вичерпав опції з меню, тож «Цезар» вирішив зібрати залишки інгредієнтів та зімпровізувати бодай якусь альтернативу. Аби відвернути увагу п’яних і голодних гостей від дивного поєднання інгредієнтів, кухар влаштував справжнє шоу, театрально поєднуючи їх в імпровізований салат. Ця вигадка мала неочікуваний успіх, і скоро чутки про дивовижний новий салат поширилися спочатку в США, а потім і по всьому світу. Серед гостей, що прагнули спробувати новинку, були зірки великого екрана на кшталт Джин Гарлоу чи Кларка Гейбла, а також відомі кулінари. Наприклад, відома кулінарка та ведуча кулінарної телевізійної програми Джулія Чайлд назвала «Цезар» «сенсацією, що долає кордони та моря».

Хоча Цезарю приписують авторство концепції цього салату, деякі кулінарні історики вважають, що остаточну версію страви затвердив його брат Алекс Кардіні. Кажуть, що саме він додав до заправки анчоуси та діжонську гірчицю – інгредієнти, що до нашого часу є базою пізнаваного соусу. Іноді серед можливих авторів також згадується ім’я Лівіо Сантіні, який був кухарем ресторану Caesar’s та стверджував, що оригінальний рецепт належав його матері. Хоча особистість творця салату залишається відкритим питанням, історики не мають жодних сумнівів у тому, що його батьківщиною стало місто Тіхуана.

Традиційно «Цезар» готують біля столу клієнта, демонструючи таким чином свіжість інгредієнтів та додаючи драматичності презентації. У велику дерев’яну миску кухар один за одним додає інгредієнти: подрібнений часник, вустерський соус, сирий яєчний жовток, сік лайма, мелений перець, дрібку солі. Далі він обережно вмішує оливкову олію та натертий пармезан. Як тільки пікантна заправка набуває кремової консистенції, до неї додають листя салату ромен, а потім і крутони (грінки). Для презентації на порційну тарілку викладають салат, потім грінки, а зверху натирають ще трошки пармезану. У варіаціях рецепта вустерський соус можуть замінити пастою анчоусів, лайм – діжонською гірчицею з лимоном, а сирий жовток – вареним. Початкова версія «Цезаря» пройшла безліч перевтілень, і сьогодні його також подають з м’ясом, рибою та морепродуктами, вареними яйцями, помідорами, каперсами тощо.