Для більшості людей тема смерті є дуже болючою та делікатною. Людина – єдиний представник фауни, який здатен усвідомити неминучість кінця, але всіляко намагається його уникнути. Пропонуємо вашій увазі історії людей, яким на певний момент вдалося обдурити смерть завдяки неймовірній силі волі або вдалому збігу обставин.

Енн Грін

У 1650 році молоду покоївку Енн Грін зґвалтував онук її роботодавця, eнаслідок чого дівчина завагітніла. Через пів року Енн народила мертву дитину і самостійно її поховала. Коли тіло немовляти знайшли, дівчину звинуватили в умисному дітовбивстві, незважаючи на очевидні ознаки природної смерті, та засудили до страти через повішення. На ешафоті Енн провисіла в зашморгу близько пів години, дівчина навіть просила своїх друзів тягнути її за ноги, бажаючи прискорити власну смерть. Нарешті, тюремний лікар оголосив смерть покоївки. Її тіло зняли із шибениці, щоб відправити його до хірургів Оксфордського університету для проведення медичних експериментів.

Наступного дня перед початком розтину лікарі виявили, що Енн все ще дихає, і намацали слабкий пульс. Дівчину спробували привести до тями з допомогою низки маніпуляцій, які включали кровопускання, різні компреси і навіть тютюнову клізму. Через деякий час Енн повністю відновилася. Випадок із дівчиною сприйняли як «Боже втручання», тому її негайно помилували і відпустили. Після цього випадку Енн прожила ще 15 років і померла, народжуючи свою четверту дитину.

Меттью Уолл

2 жовтня 1571 року англійський фермер Меттью Уолл збирався одружитися зі своєю коханою, коли його спіткала раптова смерть. Друзі несли труну з тілом до церкви, піднімаючись досить крутим схилом, коли один із них послизнувся на вологому листі. Коли труна з глухим стуком впала на землю, зсередини почали доноситися приглушені крики та лайка. Збентежені, чоловіки відкрили труну і виявили всередині живого Уолла. Фахівці припускають, що Меттью перебував у комі або в стані летаргічного сну, а падіння змусило його прийти до тями.

Фермер продовжив жити, як ні в чому не бувало, завів родину й помер у похилому віці. У своєму заповіті він передав гроші тій самій церкві, де його мали відспівувати вперше, щоб у річницю його першої смерті лунав спочатку похоронний, а потім вінчальний дзвін церковних дзвонів. Уолл також заповів очищати доріжку до церкви від листя, щоб ніхто більше не послизнувся. Жителі села Броінг і до сьогодні виконують умови заповіту Меттью Уолла, а 2 жовтня стало своєрідним святом під назвою «День старого».

Джон Кейпс

У 1941 році Джон Кейпс служив на британському підводному човні HMS Perseus (N36). 6 грудня субмарина натрапила на морську міну біля берегів грецького острова Кефалонія. На борту була 61 людина, але вижити вдалося лише одному. Під час зіткнення Кейпс відпочивав у саморобному ліжку, розташованому всередині торпедного апарата. Після вибуху Кейпс та ще троє членів екіпажу вибралися через аварійно-рятувальний люк у машинному відділенні. Чоловік розповідав, що, перш ніж залишити човен, він для хоробрості зробив ковток зі схованої пляшки рому та допоміг товаришам одягнути рятувальний апарат Девіса. До поверхні Іонічного моря залишалося трохи більше 50 метрів, але до берегів Кефалонії було ще далеко. З чотирьох людей лише Кейпсу вдалося проплисти 8 км у холодній воді, на березі його знайшли місцеві рибалки, які протягом 18 місяців ховали його від італійських окупантів.

У 1943 році Кейпс нарешті покинув острів і вирушив до Туреччини, де його направили служити на інший підводний човен. Хоча чоловік отримав Британську Імперську Медаль, багато людей відмовлялися вірити в його дивовижну історію порятунку. Ключовим аргументом, що спростовував його слова, був факт, що під час війни аварійні люки мали бути наглухо зачинені, щоб вони не відкривалися випадково через вибухи глибинних бомб. Справедливість відновилася, коли у 1997 році група грецьких водолазів виявила субмарину HMS Perseus з відкритим аварійним люком. Дайвери також знайшли саморобне спальне місце в торпедному відсіку та почату пляшку рому.

Марджорі Маккол

У 1705 році ірландка Марджорі Маккол тяжко захворіла і раптово померла. Під час поминок родичі покійної вирішили зняти з її руки цінну каблучку, щоб цього не зробили злодії. Ювелірний виріб не піддавався, тому жінку поховали з каблучкою. Злодії не змусили себе чекати: тієї ж ночі вони розкопали могилу і спробували зняти каблучку. Прикраса все ще не піддавалася, тому злодії вирішили забрати її разом із пальцем, але щойно ніж розрізав шкіру, Марджорі прийшла до тями. Злодії втекли ні з чим, а жінка, наче й нічого не сталося, пішла додому. Багато років по тому Марджорі знову повернулася на цвинтар Шанкілл – одне з найстаріших кладовищ Белфаста, де й сьогодні можна побачити могилу Маккол. На її надгробку зазначено: «Жила один раз, померла двічі».

Король Албанії Ахмет Зогу

У 1931 році першого короля Албанії підстрелили, коли він виходив із будівлі Віденської опери. Це замах був далеко не першим і не останнім у житті Ахмета Зогу. Албанці не любили короля через його пристрасть до розкішного життя, а за межами Албанії ворогів було ще більше: мало хто визнавав місцевого монарха та його політичні погляди. Велика кількість недоброзичливців призвела до того, що замахи на короля Зогу стали звичною справою, загалом їх було здійснено 50, але жоден не був успішним.

За 10 років на престолі його життя перетворилося на справжній кошмар. Незважаючи на те, що всі ключові позиції в державі обіймали його родичі, а власна мати перевіряла його їжу на наявність отрут, Зогу втрачав здоровий глузд через постійні загрози нових замахів. Спроби вбити Зогу продовжувалися навіть після його втечі за межі Албанії. Попри численні замахи, Зогу помер у 1961 році природною смертю.

Х’ю Глас

У 1818 році Х’ю Гласу вдалося втекти з піратського полону, а згодом його знайшли індіанці з племені пауні, які прийняли його до своїх лав. За кілька років Глас навчився долати розливи річок, визначати їстівні рослини, розпалювати вогонь і орієнтуватися за зірками. У 1822 році він покинув плем’я і приєднався до мисливців на хутро під командуванням генерала Ешлі. Одного разу він натрапив на ведмедицю, яка напала на нього, захищаючи своє потомство. Х’ю не зміг дотягнутися до рушниці і був змушений битися з ведмедем ножем. Мисливці вбили звіра, але Глас зазнав серйозних поранень. Генерал був упевнений, що він приречений на смерть, тому наказав двом мисливцям дочекатися його смерті й поховати.

Через три дні стало ясно, що Глас не мав наміру здаватися, тому мисливці вкрали його рушницю та залишили вмирати. Глас вижив завдяки своїм навичкам: перев’язав рани та почав повільно повзти до цивілізації, обгорнувшись у ведмежу шкуру. Він подолав 322 км до найближчого міста, сповнений бажанням помститися. Згодом він знайшов генерала Ешлі та розповів йому про зраду мисливців. Глас пережив ще багато пригод і загинув у 1833 році під час конфлікту з індіанцями племені арікара.

Кіт Колдвелл

Новозеландець Кіт Колдвелл брав участь у боях Першої світової війни як пілот винищувача, здобувши 25 перемог у повітряних боях. Йому було 18 років на початку війни, і його не взяли до армії як добровольця. Тоді Колдвелл вступив до новозеландської льотної школи, а після її закінчення у 1916 році приєднався до Королівського льотного корпусу в Англії. У липні того ж року він прибув на фронт, маючи лише 35 годин льотної практики. До кінця війни його вважали безстрашним і агресивним пілотом.

Авіація тоді тільки розвивалася, і пілоти часто імпровізували, щоб вижити. Колдвелл славився своїми сміливими маневрами. У 1917 році його літак був сильно пошкоджений під час сутички з асом Вернером Фоссом та іншими німецькими винищувачами, але Колдвеллу вдалося втекти, здійснивши круте падіння. Лише за мить до зіткнення з землею він стабілізував машину.

За кілька тижнів до кінця війни літак Колдвелла зіткнувся з ворожим літаком, унаслідок чого було пошкоджено сталевий трос, який підтримував жорсткість крила. Колдвелл виліз на нижнє крило, однією рукою тримав трос, а іншою керував літаком, що дозволило йому здійснити жорстку посадку на території, контрольованій Великою Британією.

Колдвелл пережив дві війни без жодної подряпини. Під час Другої світової війни він обіймав командні посади на новозеландських авіабазах. У 1944 році його перевели до Індії та Великобританії, де він отримав звання авіакоммодора та став членом Ордену Британської імперії. Кіт Колдвелл помер від раку у 1980 році у віці 84 років.