Один з найбільш вивчених космічних об’єктів усіх часів підніс вченим ще один великий сюрприз. Дослідники дізналися, що метеорит Aguas Zarcas протягом двох мільйонів років подорожував своєю орбітою без жодних пошкоджень, доки доля не привела його на Землю. Це відкриття ставить під сумнів наше уявлення про «крихкі» та «тендітні» вуглецеві хондрити, відомі як «кульки бруду».
Aguas Zarcas заволодів увагою дослідників від моменту свого яскравого прибуття на планету у квітні 2019 року, коли він розколовся на фрагменти, що рясно осипали однойменний район в Коста-Риці. Він завоював таку славу, що у 2022 році на аукціоні було продано навіть собачу будку, що постраждала від ефектної зустрічі з метеоритом, внаслідок котрої в її даху утворилася діра завширшки 18 см. На щастя, вівчарка Рокі, що мирно спала всередині під час зіткнення, не постраждала: сподіваємося, що з $50 000, які його господарі отримали за продаж будки, пес отримав вдосталь смаколиків та новий дім.
Від весни 2019 року в Коста-Риці було виявлено 27 кг фрагментів метеорита Aguas Zarcas. Їхньому вивченню присвячено понад 76 сторінок наукових досліджень. Найновіше з них описало шлях команди астронома та геолога у пошуках походження метеорита. Вчені використали для дослідження супутникові дані, дані з наземних радарів, камер спостереження та автомобільних камер. Вони детально вивчили видовищний кінець космічного тіла, аби дізнатися про його історію на шляху до Землі. Астроном Пітер Дженніскенс та геолог Джерардо Сото вважають, що цей об’єкт походить з астероїда на околицях головного пояса, розташованого між орбітами Марса і Юпітера. Його ідентифікували як вуглецевий хондрит типу CM2.
У цій класифікації «M» вказує на належність Aguas Zarcas до підгрупи Мігії, названій так на честь однойменного села в Україні, де у 1889 році впав метеорит з новим типом метеоритної речовини. Цифрова позначка – це петрологічний тип, який характеризує вплив на об’єкт природних сил, таких як вода або тепло, на його батьківському тілі за шкалою від 1 до 6. «2» означає, що об’єкт піддавався помірному вивітрюванню під дією водовмісних потоків, але не тепла. У побуті метеорити такого типу часто називають кульками бруду, оскільки вони переважно складаються з вуглецю, органічних матеріалів та водоносних мінералів. Такий склад зазвичай робить їх дуже вразливими до зовнішніх чинників, унаслідок чого вони розпадаються ще в космосі або після входу до земної атмосфери. Тому в дослідників залишається дуже мало матеріалу для їхнього вивчення. Однак деякі з них не вписуються в загальноприйняті уявлення про вуглецеві хондрити.
Aguas Zarcas виявився саме таким винятком. Він таки розділився на висоті приблизно 25 км над поверхнею Землі, але не розкришився в пил, залишивши по собі доволі великі фрагменти космічної породи. Об’єктом дослідження Дженніскенса та Сото став зразок вагою 146 грамів. Аналізуючи вплив космічного випромінювання на його матеріали, вчені зуміли встановити приблизний вік об’єкта. На їхню думку, він кружляв астероїдним поясом принаймні протягом двох мільйонів років. За цей час він або не стикався з іншими тілами, або не отримав суттєвих ушкоджень. До такого висновку дослідники дійшли після вимірювання рівня радіоактивних елементів у фрагменті метеорита. Вони виявили, що внутрішні шари породи не мали слідів впливу космічної радіації, тобто, останнє серйозне зіткнення цього тіла відбулося приблизно два мільйони роки тому, коли воно відділилося від материнського астероїда. За розрахунками експертів, за цей час він майже не змінився, і на момент входу до атмосфери Землі його діаметр становив 60 см.