У 1986 році зонд Voyager 2 NASA пролетів повз таємничого Урана, надавши дослідникам перший близький погляд на сьому планету Сонячної системи. Відкриття, зроблені під час цього короткого візиту, є основою сучасного розуміння надзвичайного льодового гіганта. Однак нове дослідження на базі архівних даних космічного апарата змусило вчених припустити, що це розуміння могло бути скомпрометованим простим збігом обставин.

38 років тому Voyager 2 подолав майже 3 мільярди кілометрів, аби дістатися Урану та відкрити десять новин супутників і два кільця та дослідити його магнітосферу. Магнітосфера – це захисна магнітна бульбашка, що слугує щитом проти сонячного вітру. Майже шестигодинний проліт Voyager 2 повз Уран у 1986 році відкрив дослідникам неочікувано «порожню» магнітосферу планети, позбавлену плазми. Тоді астрономи дійшли висновку, що Уран просто відрізнявся від інших планет Сонячної системи. Втім, їхні сучасні колеги вважають, що ця пустка була лиш наслідком агресивного пориву сонячного вітру, який просто зніс магнітосферу планети. За надзвичайним збігом обставин майже шестигодинний візит зонда до льодового гіганта застав його у винятковому стані, в якому він перебуває приблизно 4% часу свого існування.

Коли фізик Джемі Ясінскі та його колеги з Лабораторії реактивного руху презентували результати свого дослідження влітку 2024 року, астрофізики, що працювали в групі з вивчення плазмових досліджень апаратів Voyager, були шоковані. За словами Френа Багенала з Університету Колорадо, що входить до цієї групи, він картав себе, що ніхто з його команди не помітив цього раніше. Ця знахідка стала громом серед ясного неба. Сам Ясінскі зазначив, що результати того прольоту завжди його непокоїли. За спеціалізацією йому доводиться моніторити місії, які спостерігають за різними планетами та змінами, що відбуваються з ними протягом тривалого часу. Саме цей досвід навів його на думку про ймовірне викривлення даних: такі екстремальні показники, зафіксовані інструментами Voyager 2 під час короткого прольоту, могли свідчити про те, що апарат піймав планету в дуже нетиповий момент.

Вивчення магнітосфер дозволяє сформувати більш всеохопне розуміння функціювання різних планет. Керуючись первинними висновками оригінального спостереження Урана в 1986 році, вчені вирішили, що брак плазми в його магнітосфері є симптомом відсутності активності супутників планети. Проте нове дослідження вказує на те, що сильний сонячний вітер міг стиснути магнетичну бульбашку льодового гіганта та витіснити з неї плазму. Отже, не зайвим буде припустити, що принаймні п’ять найбільших супутників Урана можуть бути геологічно активними. Фізики також вважають, що сонячний вітер міг вплинути на радіаційні пояси планети – шари магнітосфери, у яких утримуються високоенергійні заряджені частинки (здебільшого протони та електрони), ще більше насичивши їх електронами. Це могло б пояснити, чому під час спостереження Voyager 2 інструменти зафіксували надзвичайно високу активність цих зон магнітосфери, внаслідок чого радіаційні пояси Урана довго вважалися одними з найенергійніших у Сонячній системі, поступаючись лише поясам Юпітера.

Найближчим часом NASA може спробувати розширити сучасні знання про Уран завдяки новій місії. Згідно з недавнім опитуванням Planetary Science and Astrobiology Decadal Survey, багато вчених вважають вивчення льодового гіганта однією з пріоритетних задач, що стосуються таємниць Сонячної системи. Дослідники пропонують розмістити на орбіті планети апарат, що зможе випустити зонди до її атмосфери не лише для кращого розуміння особливостей Урана, але й поглиблення наших знань про походження та еволюцію Сонячної системи. На думку планетолога Френсіса Німмо, Уран та система його супутників є однією з найбільших прогалин на мапі нашої планетарної системи, тож їхнє дослідження може стати джерелом неймовірних обсягів цікавої інформації.