Стоунхендж було побудовано в часи масової доісторичної міграції з материкової Європи. Сучасні дослідники вважають, що ця споруда може бути давнім символом єдності корінних бритів.
Приблизно 5000 років тому на території сучасної південної Англії доісторичні люди почали будівництво величезного кромлеха, що складався з кремезних мегалітів – багатотонних кам’яних блоків, перевезених до місця споруди з різноманітних локацій. За словами дослідників, 43 «блакитних камені» доставили з відстані приблизно 225 кілометрів із західного Уельсу, а найбільші валуни з сарсену (пісковику) походять з локації, розташованої на 25 км північніше Стоунхенджу. Водночас центральний вівтарний камінь, що важить майже 6 тонн, і взагалі прибув на своє місце з далекої Шотландії, подолавши приблизно 650 км. З огляду на походження каміння, археологи висунули нову теорію призначення Стоунхенджу. Вони припускають, що цю кільцеву споруду могли побудувати для об’єднання стародавніх мешканців Британії.
На території сучасної Британії налічується більш як 900 кромлехів – споруд пізнього неоліту або ранньої бронзової доби. Проте лише Стоунхендж зібрав мегаліти з настільки різноманітним походженням. Отже, можна припустити, що окрім релігійного значення, він мав і політичне значення, символізуючи єдність народів Британії та відзначаючи їхній одвічний зв’язок із предками та космосом.
Стоунхендж було збудовано в декілька фаз. У 2015 році аналіз кромлеха, виконаний командою Паркера Пірсона, показав, що блакитні камені встановили в цьому місці приблизно у 2900 році до нашої ери, а сарсенові валуни з’явилися там пізніше – у 2500 році до нашої ери. Згодом споруду реконструювали: доісторичні люди додали велике зовнішнє коло з валунів пісковику та збудували в центрі дугу з п’яти трилітонів – пар вертикальних каменів, що утворюють арки з величезними плитами-перемичками.
Саме під час реконструкції у період від 2500 до 2020 рр. до нашої ери поміж трилітонів з’явився вівтарний камінь. Зараз він частково прихований від світу двома валунами сарсену. Раніше люди вважали, що ці валуни також стояли поряд із вівтарним каменем вертикально та з часом впали на нього. Однак сьогодні дослідники знають достатньо прикладів циклічних монументів у північно-східній Шотландії, мегаліти котрих були встановлені горизонтально, за задумом стародавніх авторів. Ймовірно, вівтарний камінь Стоунхенджу раніше був частиною такої споруди, тому його творці вирішили відтворити «шотландську» традицію, поклавши його та навколишні мегаліти горизонтально.
Місце розташування Стоунхенджу – широке плато Солсберійської рівнини, мабуть, було дуже важливим як для безпосередніх мешканців регіону, так і для людей по всій Британії. Важливим настільки, що їм вистачило мотивації принести до нього величезні важкі валуни з різних куточків острова Британії. На думку археологів, ймовірно, саме друга фаза будівництва / реконструкції споруди мала на меті продемонструвати єдність Бритів. У цей час відбувалася хвиля міграції людей з материкової Європи – переважно з території сучасної Німеччини та Нідерландів. Спостерігаючи цей феномен, нащадки оригінальних творців Стоунхенджу, схоже, вирішили доповнити цей монумент, аби символізувати єдність корінних народів. Варто зазначити, що такий символічний хід вимагав від жителів неолітичної Британії неабиякої вправності та винахідливості. Перші колеса вже винайшли в Месопотамії, але на той час ця технологія ще не дійшла до бритів, отже, їм доводилося залучати до транспортування багатотонних валунів сотні чи навіть тисячі людей, що також можна назвати своєрідним актом єдності.