Передовий хімічний аналіз дозволив розкрити загадку, яка бентежила науковців протягом 70 років: вчені ідентифікували таємничу липку речовину, виявлену на дні 2500-річних бронзових глечиків.

Археологи знайшли декілька бронзових посудин у підземному герооні – античному святилищі, присвяченому герою, у місті Пестум. Всередині святилища також було виявлено великий дерев’яний стіл, на якому лежали обмотані вовною залізні стрижні. На думку дослідників, цей героон міг бути заснований для возвеличення Іса з Геліки – містичного засновника античного міста Сибаріс. Коли Сибаріс було зруйновано у шостому столітті до нашої ери, його мешканці втекли та заснували колонію, що отримала назву Посідонія. Коли римляни захопили його у третьому столітті до нашої ери, вони перейменували місто на Пестум.

Мед та медоносні бджоли були важливим елементом давньогрецької та римської медицини, ритуалів, косметики та раціону. Тож, коли археологи знайшли вісім бронзових глечиків у підземному святилищі в 1954 році, вони припустили, що в глечиках міститься мед, який також символізував безсмертя. Втім, в жодній з щонайменше чотирьох спроб протягом останніх семи десятиліть вченим не вдалося виявити в цій речовині сліди цукру, які могли б підтвердити її природу. Нещодавно хімік Лучіана да Коста Карвалью та її колеги з Оксфордського університету вирішили повернутися до цього питання та скористатися останніми досягненнями в галузі хімічного аналізу та знову проаналізувати таємничу масу.

Використовуючи мас-спектрометрію, метод, який може ідентифікувати різні молекули та сполуки, Карвалью та її колеги вперше виявили у речовині з 2500-річних бронзових глечиків неушкоджені моносахариди (гексози). Свіжий мед приблизно на 79% складається з гексозних цукрів, і фруктоза є найбільш поширеною. Аналіз білків у зразку виявив наявність маточного молочка – секрету, що виробляється робочими бджолами. Дослідники також виявили пептиди – короткі ланцюги амінокислот, що є основними будівельними блоками білків, – унікальні для одного виду медоносних бджіл: європейських (Apis mellifera). Підсумовуючи результати всіх досліджень, вчені дійшли висновку, що глечики містили стільниковий мед. За словами Карвалью, у залишках стародавнього меду кількість цукру виявилася дуже низькою, порівняно із сучасним медом. Ймовірно, він смакує як промиті бджолині стільники з відчутною кислинкою: хоч дослідники утрималися від смакування 2500-річної речовини.

Окрім того, що хімікам вперше вдалося виявити прямі молекулярні докази наявності меду у 2500-річному посуді, це дослідження також виявилося корисним для археологів, адже ідентифікація таких артефактів допомагає цеглинку за цеглинкою відтворювати деталі стародавніх святинь та ритуалів. До того ж воно вкотре доводить, що повторний аналіз елементів музейних колекцій може розкрити нові подробиці їхньої історії завдяки розвитку аналітичних методів.